Дослідники проаналізували ДНК древніх мешканців узбережжя Бразилії, від яких залишилися пам’ятники з черепашок.
Генетики вивчили походження доколоніального населення Бразилії на основі аналізу ДНК скелетів древніх жителів, знайдених в різних регіонах. Дослідження пояснює, чому швидко зникла популяція древніх будівельників самбаки — черепашкових курганів, знайдених на атлантичному узбережжі країни.
Дослідники проаналізували геноми 34 зразків з восьми різних регіонів Бразилії віком не менше 10 тис. років. Серед них останки, знайдені в регіоні самбаки, і інших областях сучасної Бразилії. Вік найстарішого з досліджених скелетів (Lucio), знайденого в штаті Сан-Пауло, становить понад 16 тис. років.
Аналіз показав, що всі досліджені скелети відносяться до генетично подібних популяцій, які стали древніми предками сучасним корінних народів Бразилії. При цьому в країні було дві окремі хвилі міграції — одна у внутрішні райони, а інша уздовж узбережжя, що призвело до виникнення різноманітних спільнот.
Дослідники також вивчили, що сталося зі спільнотами, які залишили після себе кургани самбаки. Аналіз показав, що на відміну від європейської неолітичної моделі, при якій більш розвинені групи з глибини континенту заміняли прибережних будівельників, в Бразилії зміни пов’язані з культурною революцією всередині спільноти.
Генетичний матеріал виявив перехід від використання раковин до кераміки для обробки харчових продуктів. Прибережні громади, як вважають вчені, самостійно адаптувалися і прийняли гончарство, припинивши активне використання черепашок.
Самбаки — гігантські кургани з черепашок, знайдені на місцях древніх стоянок на атлантичному узбережжі Бразилії. Дослідники вважають, що ці масивні кургани з черепашок служили оселями, кладовищами і територіальними покажчиками. Схожі скупчення знайдені в багатьох прибережних областях по всьому світу — в Данії, Франції, на Піренейському півострові, в Японії, Камбоджі та інших країнах.