Ендрю Соренсен з Лейденського університету експериментально підтвердив, що неандертальці могли використовувати подрібнений піролюзит для ефективнішого видобутку вогню.
На кількох неандертальських пам’ятках у Франції археологи виявили значну кількість невеликих шматочків піролюзиту (діоксиду марганцю). Спочатку вважалося, що ці архаїчні люди використовували цей мінерал як пігмент для розфарбовування тіла. Однак дослідження на стоянці Пеш-де-л’Азе-I привело до висновку, що піролюзит використовувався для легшого розведення вогню, хоча не всі дослідники згодні з цією гіпотезою. Про це повідомляється в статті, опублікованій у журналі Archaeological and Anthropological Sciences.
Соренсен виготовив вісім різновидів трута, включаючи трутовики, осот, мати-й-мачуху, чорну тополю та мох, зібрані в Нідерландах. Після висушування трута дослідник розділив його на експериментальну та контрольну групи, додаючи в першу подрібнений піролюзит. Використовуючи крем’яне знаряддя та шматок піриту для висікання іскор, Соренсен проводив експерименти з розпалювання вогню.
Дослідження показало, що подрібнений піролюзит дійсно полегшує видобуток вогню, зменшуючи необхідний час та кількість іскор приблизно вдвічі. Також було виявлено, що частинки піриту, що накопичуються на труті під час висікання іскор, можуть додатково полегшувати розпал, часто навіть ефективніше, ніж піролюзит.
Ці експерименти підтверджують, що неандертальці могли використовувати піролюзит для полегшення видобутку вогню, що свідчить про їхню технологічну кмітливість та адаптаційні можливості.