Астрономи Майя відкрили принципи руху планет по небу задовго до створення геліоцентричної моделі Коперника.
Артефакт під назвою “Дрезденський кодекс” це копія створена в 11 столітті з манускрипту індіанців Майя написаного у 8 столітті нашої ери. Цей манускрипт став ключем до розшифровки писемності цієї таємничої цивілізації стародавніх індійців.
“Дрезденський кодекс” складається з 74 сторінок і містить в собі релігійні, наукові дані, відомості про церемонії, свята, а також математичні та астрономічні розрахунки – передбачення затемнень і характер руху Місяця по небу.
Герардо Альдана з університету Каліфорнії в Санта-Барбарі (США) вивчав одну з маловідомих частин кодексу – Венеранські таблички, які містять у собі розрахунки руху Венери по небу і 584-денний календар, складений на базі цих розрахунків.
Альдана довго вивчав таблиці і з’ясував, що в них йдеться не просто про положення Венери в конкретні періоди часу, а про справжнісіньке астрономічне відкриття – про довготривале обчислення положення Венери на небосхилі з урахуванням похибок, які виникають через сотні і тисячі років.
Майя знали, що Венера робить коло по небу і повертається в ту точку, де вона була під час початку спостережень не за 584 дні, а за 583.92. Використовуючи цю цифру, індійські астрономи розрахували коригувальні значення і створили формули, які слід застосовувати до даних з Кодексу для обчислення положення Венери.
Подібну систему розрахунків, індіанці не могли б придумати, якби не розуміли того, що Венера, Земля і інші планети обертаються навколо Сонця, а не Сонце обертається навколо них. Індіанська обсерваторія була розташована в Чичен-Іце (споруда Караколь).
Цивілізація індіанців Майя досягла рівня основоположників європейської астрономії, наприклад Коперника – на кілька століть раніше них.