Вчені виявили найпотужніший спалах на поверхні відносно близької і молодої зірки в сузір’ї Оріона, чия потужність перевищує силу типових подій такого роду на Сонці в 10 мільярдів разів. Її фотографії були опубліковані в Astrophysical Journal.
На Сонці періодично відбуваються спалахи – вибухоподібні епізоди виділення енергії у вигляді видимого світла, тепла і рентгенівського випромінювання. Вони порушують роботу систем радіозв’язку, супутників і загрожують здоров’ю космонавтів, що працюють на МКС або на орбіті.
Вважається, що найбільш потужний спалах стався в 1859 році під час так званої “події Керрингтона”. Під час цього катаклізму виділилося приблизно 10 йоттоджоулей (10 в 25 ступені) енергії, що в 20 разів більше, ніж при падінні метеорита, що знищив динозаврів і морських рептилій.
У травні 2012 року планетологи, які працювали з телескопом “Кеплер”, знайшли кілька сотень світил класу G, до яких належить Сонце, на поверхні яких відбувалися спалахи, що перевищують за своєю потужності подію Керрингтона у кілька мільйонів разів.
Це наштовхнуло їх на думку про те, що і Сонце може породжувати подібні катаклізми, однак їх максимальна сила залишалася предметом дискусій із-за відмінностей у віці, хімічному складі та історії еволюції цих світил.
Мейрс і його колеги з’ясували, що ще більш потужні спалахи можуть відбуватися на відносно невеликих зірках, спостерігаючи за кількома прилеглими “зоряними яслами”, розташованими всередині туманності Оріона.
В кінці листопада 2016 року вони помітили незвично яскравий спалах, що виник в околицях новонародженої зірки JW 566, віддаленої від нас приблизно на 1500 світлових років. Детально вивчивши її за допомогою оптичних телескопів, розташованих на Гавайських островах, а також рентгенівських і радіообсерваторій, вчені змогли обчислити потужність цієї події.
Вона виявилася приблизно на порядок потужнішою, ніж найяскравіші спалахи на інших новонароджених зірках, і приблизно в 10 мільярдів більш сильною, ніж подія Керрингтона або типовий потужний спалах на Сонці.
Поки не зрозуміло, як часто подібні катаклізми виникають на поверхні JW 566 та інших молодих зірок і які магнітні процеси у верхніх шарах їх атмосфери породжують подібні викиди енергії. Команда Мейрса планує знайти відповідь на обидва ці питання в наступному році, коли вони відновлять спостереження за туманністю Оріона.