Далекі околиці Сонячної системи й досі залишаються майже невідомими. Ця холодна й темна зона надто далека для детальних спостережень з близьких сонячних апаратів і водночас занадто тьмяна для космічних телескопів, які дивляться на мільярди світлових років у глиб Всесвіту. Тривалий час астрономи відновлювали картину простору за Плутоном за «крихтами» — поодинокими відкриттями та непрямими підказками з руху вже відомих об’єктів. Тепер ситуацію починає змінювати Обсерваторія Віри Рубін.
Як повідомляє ScienceAlert, дослідники оголосили про перший для цього телескопа кандидат у карликові планети — великий об’єкт у поясі Койпера діаметром орієнтовно від 600 до 1500 кілометрів. І найцікавіше: об’єкт 2026 ED138 увесь час рухався в межах діапазону відстаней Плутона від Сонця, але його вдалося помітити лише тепер. За розмірами він може виявитися одним із найбільших відомих тіл у транснептуновому просторі, порівнянним із карликовими планетами Макемаке та Хаумеа.
Астрофізик Меттью Голман (Matthew Holman) з Гарвардсько-Смітсонівського центру астрофізики, який зробив відкриття, згадує, що спершу відреагував «збудженим невір’ям» і одразу перевірив, чи не сталася помилка в розрахунках або програмному коді. Такі великі об’єкти трапляються вкрай рідко, тож кожен кандидат потребує особливо ретельної перевірки.
Прихований світ за Нептуном
Усе, що відомо про Сонячну систему за орбітою Нептуна (приблизно далі ніж 30 астрономічних одиниць від Сонця), свідчить: там значно більше об’єктів, ніж ми наразі бачимо. У транснептуновому просторі лежить пояс Койпера — величезне скупчення крижаних тіл, яке простягається до приблизно 55 астрономічних одиниць. Ще далі, за припущеннями, може починатися гіпотетична хмара Оорта, що тягнеться на десятки тисяч астрономічних одиниць.
Астрономи вже виявили тисячі транснептунових об’єктів — від карликових планет до дрібних крижаних уламків. Комети, що падають у внутрішню Сонячну систему, дають додаткові підказки про ще віддаленіші регіони. Але безпосередньо спостерігати ці далекі тіла надзвичайно складно. Вони отримують дуже мало сонячного світла, тому в оптичному діапазоні виглядають вкрай тьмяними, а через низьку температуру випромінюють лише слабке тепло у далекому інфрачервоному діапазоні.
До того ж ці об’єкти постійно рухаються, змінюючи положення на тлі зір. Якщо телескоп не дивиться в потрібну ділянку неба в потрібний момент, тіло легко вислизає від виявлення. Ситуацію ускладнює й те, що за Нептуном орбіти багатьох об’єктів сильно нахилені та «хаотичні» порівняно з майже пласкою площиною орбіт планет, що різко розширює область пошуку на небі.
Як Rubin знайшов 2026 ED138
Саме тут у гру вступає Обсерваторія Віри Рубін. Вона оснащена найбільшою в історії астрономії цифровою камерою, розробленою для багаторазового огляду величезних ділянок південного неба й виявлення надто тьмяних об’єктів, які попередні огляди пропускали. Камера Rubin на 3,2 гігапікселя за один знімок охоплює ділянку неба, еквівалентну приблизно 40 повним Місяцям.
Повертаючись до тих самих областей неба знову й знову, астрономи можуть помічати слабкі точки світла, що змінюють положення відносно фону зір, — так виявляються тіла, які рухаються в Сонячній системі. Телескоп отримав перше світло в червні 2025 року, а вже в березні 2026-го 2026 ED138 потрапив у його поле зору.
13 жовтня 2026 року Голман аналізував дані Rubin за допомогою програмного забезпечення, розробленого разом із колегою Кевіном Нейпіером (Kevin Napier), коли помітив щось незвичне: великий, раніше невідомий об’єкт, що рухається в поясі Койпера. Команда простежила його за 30 окремими спостереженнями протягом 20 ночей роботи Rubin — з 4 березня до 11 липня 2026 року.
Потім дослідники звернулися до архівів і знайшли сліди того самого об’єкта на знімках, зроблених камерою Dark Energy Camera ще в лютому 2016 року. Виявилося, що протягом цілого десятиліття цей далекий світ був зафіксований на астрономічних зображеннях, але ніхто не звернув на нього уваги. Dark Energy Camera «бачила» його також у 2017, 2018, 2019 і 2023 роках.
Ці архівні дані стали справжнім подарунком: вони значно подовжили часовий проміжок спостережень і дали змогу точніше визначити орбіту 2026 ED138.
Орбіта поруч із Плутоном, але високо над площиною
За оцінками Центру малих планет, 2026 ED138 робить повний оберт навколо Сонця приблизно за 281 рік. У перигелії (найближчій до Сонця точці орбіти) він підходить на відстань 36,86 астрономічної одиниці, а в афелії (найдальшій точці) віддаляється до 49,04 астрономічної одиниці. Для порівняння, Плутон обертається між 29,6 і 49,08 астрономічної одиниці.
Середня відстань 2026 ED138 від Сонця становить близько 42,95 астрономічної одиниці — трохи більше, ніж у Плутона, через більш віддалений перигелій. Тобто об’єкт фактично «мешкає» в тому самому діапазоні відстаней, що й Плутон. Чому ж його не помітили раніше?
Одна з причин — нахил орбіти. Вона відхилена приблизно на 24,5 градуса від площини Сонячної системи, що є яскравим прикладом «орбітальних витівок», які ускладнюють пошук транснептунових тіл. Додатковою перешкодою стало те, що 2026 ED138 проєктувався на щільно заселене зорями тло Чумацького Шляху, де відрізнити слабкий рухомий об’єкт від безлічі зір особливо важко.
Чи справді це карликова планета
Точний розмір 2026 ED138 поки що невідомий. Астрономи можуть оцінювати діаметр за яскравістю та відстанню, але тут є важлива невизначеність: невелике тіло з дуже відбивною крижаною поверхнею може виглядати таким самим яскравим, як значно більший об’єкт із темнішою поверхнею. Не знаючи, наскільки добре 2026 ED138 відбиває світло, дослідники можуть лише оцінити його діаметр у межах 600–1500 кілометрів.
За таких розмірів об’єкт, імовірно, достатньо масивний, щоб власна гравітація надала йому приблизно сферичної форми — це одна з ключових ознак карликової планети. Подальші спостереження, особливо в інфрачервоному діапазоні, допоможуть точніше визначити його розміри та з’ясувати, чи відповідає він офіційним критеріям карликової планети. Якщо статус підтвердиться, об’єкт, без сумніву, отримає значно «людянішу» назву, ніж 2026 ED138.
Початок нового етапу дослідження околиць Сонця
Ймовірно, 2026 ED138 — лише перший із довгої низки відкриттів. Протягом десятирічного огляду неба, який розпочався в червні 2026 року, Обсерваторія Віри Рубін має виявити тисячі раніше невідомих об’єктів у зовнішній Сонячній системі. Це допоможе астрономам відтворити історію її формування та еволюції й, можливо, відкрити світи, більші й дивніші за все, що ми бачили досі.
Серед найцікавіших можливостей — гіпотетична Планета Дев’ять, масивний, але досі невиявлений світ, гравітаційний вплив якого може пояснювати незвичні орбіти деяких далеких транснептунових об’єктів. Rubin може стати інструментом, який нарешті розв’яже цю загадку — покаже, чи справді за дивними орбітами стоїть прихована планета, чи ж це результат колективного впливу безлічі менших тіл.
У будь-якому разі астрономи стоять на порозі нового етапу дослідження Сонячної системи. Протягом наступних десяти років Rubin знову й знову зніматиме все південне небо, тож об’єкти, які раніше ховалися в «прогалинах» старих оглядів, тепер опиняються в зоні досяжності.