Практично повна відсутність води, а також багатьох легких елементів пояснюється великою відстанню між «зародком» Місяця і Землею безпосередньо після того, як її попередниця, Тейя, зіткнулася з нашою планетою. До такого висновку прийшли американські вчені з Південно-Західного дослідницького інституту в Боулдері.
Як пояснив один з авторів дослідження Робін Кенап в статті, що вийшла днями в журналі Nature Geoscience, більшість легко випаровуваних елементів (таких, як натрій і калій) на останніх фазах росту Місяця осідали безпосередньо на Землі. Саме тому їх концентрація, так само як і вміст води, в корі і мантії Місяця в 5-100 разів нижче, ніж в надрах Землі.
Автори даного дослідження відкидають переважну в науковому світі теорію про те, що велика частина легких елементів з поверхні Теї вивітрилися в космос після її зіткнення з Землею. На думку американських вчених, швидкість останків Теї була для цього занадто мала.
Щоб довести власну теорію, американці розробили модель «місячного диска», який представляв собою «сплав», що залишилися після зіткнення частин Теї і земної матерії, які, об’єднавшись, сформували в минулому Місяць. Отримана модель показала, що специфіка складу місячних порід цілком пояснюється тим, що земний супутник в процесі формування перебував у русі, а його породи протягом багатьох століть зберігали свій розплавлений вигляд.
За словами планетологів, на початковому етапі формування Місяця відбувалося в гарячій «густій», а також центральній частинах даного диска. Тут летючі речовини могли перебувати тільки в газоподібному стані і, відповідно, не могли осідати на місячній поверхні. Проте після кількох століть Місяць, що сформувався приблизно на 60 %, почав міграцію — ближче до своєї нинішньої орбіті, тобто значно далі по відношенню до Землі, ніж точка його початкове формування.
В ході цього процесу легкі елементи, вода, лужні метали тощо, остигаючи, почали конденсуватися, утворюючи «гальку» і мініатюрні астероїди. Все це відбувалося вже після того, як природний супутник Землі покинув свою «колиску» і вже не міг гравітаційно вплинути на ці речовини. У результаті, як вважають автори дослідження, їх притягло до поверхні Землі.
Нову теорію в науковому світі багато сприйняли зі скепсисом. Так, американський планетолог Стів Деш з Арізонського університету зазначає, що дана модель формування Місяця не пояснює, наприклад, того факту, що частки окремих ізотопів, таких як титан, практично однакові і на Землі, й на її супутнику, а інші — суттєво відрізняються.
Однак, за словами Стіва Деша, представлена модель «місячного диска» наближає наукове співтовариство до розуміння секретів формування і Місяця, і самої Землі.
Натхнення: earth-chronicles.ru