Два дослідження на європейських гірських хребтах дозволяють пояснити наявність пластику у віддалених регіонах світу, таких як Антарктида, Арктика або Еверест.
В Альпах вчені зі Швейцарської федеральної лабораторії матеріалознавства та технології (EMPA) провели дослідження на висоті 3106 метрів над рівнем моря на вершині гори Хоєр Зоннблік в австрійському національному парку Високий Тауерн, де з 1886 року знаходилася обсерваторія Центрального Інституту. Щодня о 8-й ранку вчені брали на аналіз верхню частину шару снігу. Для цього вони використовували новий метод мас-спектрометрії — він дозволяє виявити та ідентифікувати вченим молекули шляхом вимірювання їх маси, а також визначити характеристики їх хімічної структури.
Використовуючи дані про вітри та погоду, вони простежили походження цих наночастинок. Найбільший викид відбувається у густонаселених міських районах. 30% нанопластику, виявленого на вершині гори, принесло з довколишніх міст у радіусі 200 км. Інші 70% частинок розносяться повітрям хвильовими бризками в океанах. Ще близько 10% з них подолали понад 2000 кілометрів (включаючи частину з Атлантичного океану) завдяки вітру та погодним умовам, перш ніж приземлитися на гору.
Завдяки нанопластику, виявленому на Хоер Зоннблік, дослідники змогли оцінити кількість цих частинок у Швейцарії – щорічно в країні осідає 43 мільярди мільярдів дрібних пластикових частинок, що становить приблизно 3000 тонн.
Альпи – не єдиний європейський гірський хребет, на якому знайшли пластик – також його виявили у Піренеях. Група дослідників із Гренобля провела спостереження з обсерваторії Пік-дю-Міді на висоті 2877 метрів. Саме тут вчені вирішили встановити насос, що всмоктує 10 тисяч кубічних метрів повітря на тиждень. Проаналізувавши його, команда дійшла висновку про наявність у повітрі мікропластика — переважно полімерів, таких як полістирол або поліетилен.
За оцінками вчених, на сьогодні у всьому світі було вироблено понад 8300 мільйонів тонн пластику, з яких близько 60% зараз є відходами.
«Пластик руйнується через вивітрювання та механічне стирання, перетворюючись з макрочасток на мікрочастинки, а потім на наночастинки. Наночастинки глибоко втягуються в легені при диханні, де їх розмір може дозволити їм подолати гемато-клітинний бар’єр і потрапити в кровотік людини. Вплив цих часток на здоров’я наразі залишається невідомим», – розповіли швейцарські вчені.