Дослідження показують, що крім тектонічних процесів, ізостатичне відновлення після річкової ерозії сприяє аномальному зростанню вершини Евересту.
Гімалаї, що сформувалися внаслідок зіткнення Індійської та Євразійської літосферних плит, продовжують підніматися через різні геологічні процеси. Однак супутникові дані останніх років свідчать про те, що найвища вершина – Еверест – зростає швидше, ніж очікувалося. Цей феномен, що не узгоджується з загальними тектонічними процесами, змусив учених звернути увагу на інші фактори. Основною гіпотезою стало те, що аномальне підняття вершини може бути пов’язане з річковою ерозією та подальшою ізостатичною компенсацією.
Експедиції в Гімалаї неодноразово вказували на те, що річка Арун, головна притока річки Косі, могла “захопити” стоки інших річок, що призвело до інтенсивної річкової ерозії в регіоні. Це явище, відоме як “крадіжка річки”, може змінювати динаміку ерозійних процесів, прискорюючи зниження рельєфу в окремих зонах. Моделювання еволюції річкової системи Косі, проведене вченими з Китайського університету наук про Землю та Університетського коледжу в Лондоні, показало, що цей процес почався близько 89 тисяч років тому. Унаслідок ерозії було видалено значну масу землі, що призвело до ізостатичного підйому навколишніх територій, зокрема вершини Евересту.
Еверест і інші піки, як-от Лхоцзе і Макалу, виявилися аномально піднятими на 15-50 метрів саме через цей процес. Ізостазія, або “рівновага земної кори”, є природним механізмом відновлення після видалення значних мас гірських порід через ерозію або льодовикове танення. У випадку з Еверестом, пробиття глибокого русла річки Арун створило умови для цього підйому, що також пояснює нерівномірне збільшення висоти інших гімалайських піків, зокрема Макалу, який розташований ближче до річки.
Отримані результати не тільки підтверджують значну роль річкової ерозії в еволюції гірської системи, але й відкривають нові перспективи для дослідження впливу геоморфологічних процесів на формування найвищих вершин світу.