Вчені вперше виміряли тривалість життя нейтрона в космічному просторі.
Зазвичай субатомні частинки, звані нейтронами, можуть існувати необмежено довго — але лише поки вони входять у структуру атомарного ядра. Але варто їм покинути ядро, як термін життя нейтрона різко скорочується. Якщо вчені зрозуміють, як довго нейтрон може існувати поза системою, це дозволить наблизитися до розгадки однієї з найцікавіших таємниць — до розуміння того, як з «бульйону» первинних частинок сформувався звичний нам Всесвіт.
Цей процес, відомий як нуклеосинтез Великого вибуху, швидше за все стався у проміжку між 10 секундами і 20 хвилинами після цієї знаменної події. Але для надточної фізики це величезний розрив, з яким дуже важко працювати. Термін життя нейтрона як самостійної частинки допоможе їм встановити верхню планку цього розриву — адже без нейтронів не утворилися б атомні ядра всіх складових Всесвіт елементів.
З 1990-х років тут, на Землі, використовувалися два різних класи експериментів для вимірювання часу життя нейтрона: «пляшка» та «промінь».
У «пляшковому» методі вчені створюють пастку — механічну, гравітаційну, магнітну або їх комбінацію — і вимірюють, скільки часу потрібно нейтронам всередині для розпаду.
А в «променевих» методах вчені запускають пучок нейтронів і підраховують протони й електрони, які утворюються в результаті розпаду цих частинок.
Обидва ці методу дуже точні, але є велика проблема. Методи «пляшок», в середньому, відображають час загасання в 879,5 секунд, або 14 хвилин і 39 секунд, з похибкою 0,5 секунди. Методи ж «променів» демонструють в середньому 888 секунд, або 14 хвилин і 48 секунд, з похибкою 2 секунди.
Ця 9-секундне різниця між двома середніми значеннями може здатися не надто великою, але при спробі звузити межі реального терміну життя нейтрона вона величезна. І ось тут на допомогу приходить космос.
Коли космічні промені, які постійно пронизують космічний простір, стикаються з атомами на поверхні планети або в її атмосфері, деякі нейтрони відокремлюються від атомів і потрапляють в космос, поки остаточно не розпадуться. Теоретично, на великих висотах повинно бути менше нейтронів — але для науки потрібен правильний інструмент на потрібній висоті, щоб виміри були максимально точними.
У період з 2011 по 2015 роки космічний корабель NASA MESSENGER двічі облетів Венеру і тричі — Меркурій. По мірі наближення до Венери нейтронний спектрометр на борту корабля збирав дані про нейтрони, що вилітають з планети зі швидкістю кілька кілометрів в секунду.
- Місія НАСА DAVINCI приземлиться на Венеру в 2031 році
- Скотт Келлі: «Ми не розуміємо впливу космосу на організм людини»
- Вчені знайшли спосіб заховати Землю від інопланетян
На мінімальній висоті 339 кілометрів MESSENGER був близький до максимальної відстані, яку ці нейтрони могли пройти до розпаду. Такі вимірювання були зроблені під час прольоту повз Меркурій на мінімальній висоті 205 кілометрів.
Щоб розрахувати тривалість життя нейтронів, команда змоделювала те, скільки нейтронів корабель повинен був виявити на певних висотах прольоту над Венерою для заданого діапазону тривалості життя, від 10 до 17 хвилин. Згідно з цією моделлю, тривалість життя нейтронів в 780 секунд (13 хвилин) була найкращою.
Але цей результат отримано з похибкою в 60 секунд, а значить він все ще перебуває в межах діапазону вимірювань «пляшки» і «променя». Таким чином, час життя нейтрона ще не повністю визначено. Фактично, MESSENGER навіть не намагався зібрати дані для такого роду розрахунків. Сам факт того, що експеримент вдався на основі випадкового набору даних, вельми вражає.
Успіх методів команди показує, що є сенс намагатися уточнити вимірювання за допомогою спеціальної місії. Різні космічні агентства в цей час розглядають для цих цілей зонди, скануючі космос поблизу Венери. Команда також працює над створенням інструменту, який міг би провести більш точні вимірювання.
Натхнення: www.popmech.ru