Нещодавнє дослідження, опубліковане в журналі Nature, дозволило по-новому поглянути на народ Аварського каганату – кочову групу, яка зайняла значну нішу в європейській історії в епоху Темних віків. Проаналізувавши ДНК 424 осіб цієї епохи, вчені побудували детальну картину їхньої сімейної та соціальної структури.
Авари, що походили з нинішньої Східної Монголії та Центральної Азії, мігрували до Східної та Центральної Європи в середині 6-го століття, створивши грізну державу, відому своєю військовою доблестю. Їхнє суспільство, яке часто конфліктувало з Візантією, а згодом зіткнулося зі зростаючою імперією Карла Великого, оповите таємницею і має обмежену кількість історичних свідчень, окрім тих, що залишили візантійські історики.
Це новаторське дослідження зосереджене на вилученні та дослідженні генетичного матеріалу з кісток, зібраних на чотирьох великих кладовищах аварського періоду на території сучасної Угорщини. Ці місця надають багату картину аварської цивілізації, демонструючи різноманітні традиції поховання, які відображають різне походження і соціальну стратифікацію.
На захід від Тиси, де лежало серце аварської імперії, були поширені елітні поховання, наповнені золотом і сріблом. Генетичний аналіз цих людей свідчить про переважно східноазійську спадщину. І навпаки, на схід від Тиси поховання відрізнялися меншою розкішшю, але часто містили коней та упряж, що свідчить про поєднання генів Західної та Східної Євразії. Ця суміш, ймовірно, мала місце серед степових племен Понтійсько-Каспійського регіону задовго до виникнення Аварського каганату.
На іншому кладовищі відсутність дорогоцінних металів і кінських поховань, а також переважно європеоїдний генетичний склад похованих свідчать про асиміляцію місцевого європейського населення в аварському середовищі. Це вказує на складну схему завоювання та культурної інтеграції.
Дослідження також заглибилося в соціальну динаміку аварців, виявивши жорстку патрілінійну систему, де родовід простежувався від батька до сина, а шлюби укладалися переважно всередині громади, підтримуючи генетичні зв’язки між поколіннями. Цікаво, що дані свідчать про те, що аварські чоловіки часто мали кілька дружин приблизно одного віку, що свідчить про полігамні практики. Щодо жінок з кількома репродуктивними партнерами, то зазвичай вдова виходила заміж за близького родича свого померлого чоловіка, що було поширеною практикою серед скотарських суспільств, які зберігали патрілінійні традиції.
Це дослідження не лише висвітлює генетичні витоки та соціальні практики Аварського каганату, але й робить значний внесок у наше розуміння складнощів людської міграції та взаємодії у переломний період європейської історії. Результати дослідження висвітлюють складний взаємозв’язок між генетикою та соціальними структурами і дають чіткіше уявлення про кочові племена, які колись кочували євразійськими степами.