Вчені зрозуміли, чому тибетці комфортно почувають себе на великій висоті. Виявилося, що природна поступова адаптація організму і наступні за нею генетичні зміни – не єдиний процес, який допоміг тибетцям: свій внесок вніс і обмін генами з шерпами і ханьцами.
Організм звичайної людини не пристосований до життя в горах. Суворі погодні умови, різкі перепади температур, низький атмосферний тиск, низький вміст кисню в повітрі – усе це робить перебування на великій висоті неможливим для нетренованої людини, провокує гірську хворобу.
Основним патологічним фактором гірської хвороби є гіпоксія – кисневе голодування як усього організму, так і окремих його органів. Гіпоксія призводить до задишки, запаморочення, м’язової слабкості, нудоти, порушень функцій внутрішніх органів. Альпіністи постійно тренують свою здатність до адаптації у високогірних умовах. Гранично можливими для тривалої адаптації (кілька десятків годин) є висоти на рівні близько 8000 м.
Більш тривале перебування людини на такій висоті без дихальних приладів неможливо – воно призведе до смерті.
Проте організм народів, що живуть в горах, володіє своїми особливостями, що дозволяють відчувати себе комфортно на великій висоті. Тибетці, шерпи – легендарні провідники альпіністів до Евересту, балти й інші гірські жителі зберігають низький рівень гемоглобіну, що допомагає їм зберегти кров рідкою. Більш того, високогірні народи справляються і з нестачею кисню: швидкість і обсяг кровотоку в порівнянні з жителями рівнин у них збільшено майже в два рази за рахунок підвищеної концентрації продуктів розпаду азоту (нітратів і нітритів).
Група вчених із США і Непалу під керівництвом Чунвон Чон і Горки Алькорта-Арангурен із Чиказького університету провела порівняльні генетичні дослідження тибетців, непальських шерпів і ханьців і з’ясувала, що ці народи мають загальні гени. На думку вчених, саме обмін генами став одним з факторів, що сприяють адаптації тибетців до гірських умов.
Дослідники проаналізували ДНК 69 непальських шерпів (всі вони народилися і виросли на висоті більше 3000 м в Гімалаях), 96 тибетців (з трьох регіонів: Тибетського автономного району, провінцій Юньнань і Цинхай, висота близько 3200-4350 м). Також в роботу взяли зразки ДНК народності хань (основна народність Китаю). При роботі над ДНК вчені користувалися даними International HapMap Project і Human Genome Diversity Panel.
Результати роботи показали: «високогірний компонент» ДНК (ділянка ДНК, що відповідає за адаптацію до високогірних умов) з’явився у ханьців близько 40 тис. років тому. Остаточний поділ популяцій на «високогірну» і «рівнинну» сталося близько 20 тис. років тому, що узгоджується з приблизною датою заселення Тибету (приблизно 30 тис. років тому, дані були отримані з аналізу мітохондріальної ДНК і Y-хромосомного аналізу).
Гени населення Східної Азії шерпи отримали близько 23,4 покоління тому – саме тоді вони мігрували зі Східного Тибету у Солу Кхумбу, їх поточне місце проживання.
Згідно з висновками вчених, генетично тибетці займають проміжне положення між «рівнинними» китайцями (хань) і шерпами, з якими тибетці ділять гени EGLN1 і EPAS1, що відповідають за адаптацію до умов гір.
На думку дослідників, отримані результати допоможуть у подальшому вивченні ДНК тибетців, а також у дослідженні генетичних процесів, що відповідають за пристосування організму до незвичних умов проживання.