Крихти жиру на стінках керамічного посуду допомогли підтвердити, що 8200 років тому жителям неолітичного поселення Чаттал-Хююк довелося несолодко. А інші знахідки розповіли археологів про те, як жителі Чаттал-Хююка пережили найсуворіше похолодання антропоцену.
Вісім тисяч років тому нашим предкам, що жили в Північній півкулі, довелося несолодко: планета пережила різке похолодання і низку літніх посух. Про катаклізм відомо за даними аналізу скам’янілих дерев того періоду і за іншими непрямими ознаками. До того часу більшість людської популяції вже освоїли землеробство і скотарство і жили великими поселеннями; відсутність дощів і холод повинні були сильно ускладнити і без того нелегке життя мешканців цих поселень, але даних про те, як люди неоліту пережили ці важкі роки, досі було дуже мало. Опубліковане на цьому тижні в Proceedings of the National Academy of Sciences дослідження міжнародної групи археологів проливає світло на складнощі, з якими зіткнулися мешканці древнього поселення Чатал-Хююк (суч. Туреччина).
Люди жили в Чатал-Хююку з 7500 до 5700 рр. до н. е. Вони обробляли землю, вирощували пшеницю, ячмінь та бобові, розводили овець, кіз і корів. В роки розквіту населення Чатал-Хююка налічувало до десяти тисяч жителів — для неоліту це був величезний мегаполіс. 8200 років тому його жителі, як і все інше населення Північної півкулі, випробували на собі глобальне похолодання — не перше в історії планети, але найсуворіше з тих, що заcтали люди. Воно тривало від двох до чотирьох століть. Щоб дізнатися, як саме позначилося похолодання на жителях Чатал-Хююка, археологи та біохіміки вирішили вивчити ізотопний склад крихітних частинок тваринного жиру, збережених в порах металу, яку в достатку знаходять у стародавньому поселенні. Похолодання призвело до засух, висиханню трави, і худоба в холодні роки повинна була стати худою; стрес, пов’язаний з недоїданням, у свою чергу, повинен був залишити слід в складі тваринного жиру, визначили вчені.
Частинки жиру витягли з мікроскопічних отворів на стінках глиняного посуду і проаналізували за допомогою газової хроматографії-мас-спектрометрії. Виявилося, що в жирі зі знахідок, датованих 6200 р. до н. е., міститься на 9% більше дейтерію, ніж в грудці жиру з кераміки попередніх періодів. Підвищений вміст дейтерію в тканинах рослин пов’язують зі зниженням кількості опадів; ймовірно, цей ефект посухи зумовив і більш високий вміст важкого ізотопу водню в жировій тканині травоїдних тварин — зокрема, домашньої худоби. Це перше археологічне свідоцтво глобального похолодання 6200 року до н. е., відзначають автори роботи.
Інші знахідки з Чатал-Хююка розповідають історію боротьби за виживання в період глобального похолодання. Кістки тварин, датовані 6200 роком і наступними століттями, зберегли безліч подряпин і відколів, говорять про те, що в посушливі й холодні роки предки з’їдали все до останньої крихти, скребли кісточки і діставали живильний кістковий мозок. Приблизно в той же час в Чатал-Хююку скоротилася популяція корів, а кіз стало більше — мабуть, вони легше переносили катаклізм. Змінилося і саме поселення: в посушливі роки традиційні для нього великі будинки на кілька сімей поступилися невеликим відокремленим господарствам.