Вважається, що якби раніше не придумали цемент і бетон, то про створення залізобетону не було б і мови. Вперше, світу повідав таємницю про створення ЗБВ французький садівник Жозеф Моньє, який просто хотів поліпшити якості горщиків для квітів. Після його відкриття залізобетон вважається одним з важливих будівельних елементів, аналогів якому і досі немає.
Ближче до кінця 19 століття, залізобетон став приймати активну участь у будівництві, так як досвідчені конструктори та архітектори відразу зрозуміли всі принади конструкції. Перший патент на використання бетону і металу в тандемі, отримав штукатур з Англії Вільям Уілкінсон. Звичайно, в 1854 р. матеріал сильно відрізнявся від того, що ми маємо сьогодні, проте концепція всієї конструкції практично схожа.
Перші залізобетонні вироби використовувалися переважно для перекриттів, в якості монолітних та збірних плит. Одночасно з подіями 19 століття, французький будівельник Франсуа Куанье розробляв і вивчав первинні властивості матеріалу. При використанні сполук з металу і бетону, француз побудував декілька будівель, описуючи при цьому методи застосування матеріалу в спеціальній брошурі. Через кілька років, в 1865 р. в Нью-Кастлі було зведено великий будинок повністю із залізобетону: і стіни, і перекриття, і сходи, і навіть труба димоходу – все складалося з ЗБВ.
Як відомо, ні робота Уїлкінсона, ні Куанье не мали великого розголосу, тому широке застосування ЗБВ прийшло дещо пізніше. Ряд інженерів, які вирішили створити надміцний матеріал для будівництва, взяли за основу концепцію залізобетону. І вже на отриманих даних удосконалили матеріал до того виду, в якому він постає сьогодні. За час досліджень відзначився лише один учений-інженер з Німеччини – Вайс Гюстав. Саме він купив ідею створення у Моньє, в 1886 р. і тривалий час намагався уніфікувати ЗБВ. Після тривалих розробок, Гюстав прийняв рішення, що арматура повинна знаходитися не в середині плити, а ближче до нижньої частини.
У сучасному будівництві використовується ЗБВ з арматурою, розташованою як на верхній частині, так і на нижній, як у компанії . Але в ті давні часи, між першовідкривачем і дослідником виникли розбіжності з приводу правильності такої концепції. В результаті нетривалих суперечок, Вайс все ж довів Моньє, що укладаючи арматуру таким чином, створювані з неї конструкції будуть міцними, якісними і довговічними. Саме завдяки знанням і доказам німецького інженера, будівельникам вдалося збільшити проліт між залізобетонними перекриттями до 5 метрів.
Судячи з цього, наполегливість Гюстава припала до смаку інженерам сучасних технологій будівництва. Якби не він, то можливо теперішні дослідники не змогли б досягти результату в 12 метрів проміжку між залізобетонними перекриттями. Завдяки тим чотирьом, чиї прізвища були присутні в контексті, на сьогоднішній день люди мають якісний і міцний будівельний матеріал.