У смоляних ямах Ла-Бреа в Лос-Анджелесі десятиліттями зберігався невеликий кістковий фрагмент, який вважали пересічною знахідкою. Тепер з’ясувалося, що ця кістка належить раніше невідомому науці вимерлому виду ропухи-часничниці, Spea labreae. Про відкриття повідомляє видання SciTechDaily.
Це перший описаний новий вид вимерлої амфібії з льодовикового періоду для району Лос-Анджелеса. Раніше на всій території Північної Америки було відомо лише про одну вимерлу плейстоценову амфібію — деревну жабу з Флориди. Тож знахідка є винятково рідкісною і відкриває нові можливості для вивчення давнього клімату та екосистем Південної Каліфорнії.
Нова ропуха з кісточки основи хребта
Матеріалом для опису нового виду стала не повна скелетна знахідка й навіть не череп, а неповна сакро-уростильна кістка — елемент основи хребта жаб і ропух у місці з’єднання зі стегнами. Цей зразок зібрали ще у 1950-х роках і поклали до колекції Ям Ла-Бреа.
Палеоеколог Альберто Крус (Alberto Cruz) натрапив на кістку під час перегляду відносно мало вивчених у цій колекції решток амфібій та рептилій. Він не шукав нових видів, а просто оцінював склад давніх співтовариств тварин.
Спочатку дослідник припустив, що незвична форма кістки може бути наслідком хвороби або травми тварини за життя, тобто прикладом палеопатології. Однак докладне порівняння з кістками сучасних ропух-часничниць показало, що відмінності є сталими й не схожі на пошкодження.
Після численних порівнянь Крус дійшов висновку, що перед ним ознаки нового для науки виду, якому надали назву Spea labreae. Цей зразок став голотипом — еталонним екземпляром для опису виду.
Цінність старих колекцій і мікровикопних решток
Робота, опублікована в Journal of Vertebrate Paleontology, демонструє, наскільки важливими залишаються давні музейні зібрання. Кістки, зібрані ще в середині ХХ століття і колись визнані «звичайними», при повторному вивченні з новими запитаннями та кращими порівняльними матеріалами можуть виявитися «золотом» для науки.
Співавторка дослідження, кураторка й керівниця розкопок у Ла-Бреа Емілі Ліндсі (Emily Lindsey), зазначає, що навіть після більш ніж століття робіт на цьому місці тут і далі знаходять нові види. Це свідчить, що потенціал Ла-Бреа далеко не вичерпаний.
Хоча Ями Ла-Бреа відомі насамперед завдяки яскравим великим ссавцям — мамонтам, мастодонтам, страшним вовкам і шаблезубим кішкам, саме дрібні тварини часто дають найточнішу інформацію про локальне середовище.
Амфібії особливо чутливі до змін умов довкілля і зазвичай не мігрують на великі відстані. Тому їхні рештки дозволяють відтворювати саме локальний клімат і типи середовища навколо місця поховання. Зміни у видовому складі амфібій можуть вказувати на екологічні зсуви, які важко відстежити лише за кістками широкомасштабно мігруючих великих ссавців.
Чому амфібії рідко потрапляють у літопис
Проблема в тому, що жаби, ропухи та саламандри мають крихкі скелети, які часто розпадаються або руйнуються задовго до мінералізації. Через це викопні амфібії трапляються нечасто, і частина різноманіття могла зникнути, не залишивши помітних слідів у геологічному літописі.
Ла-Бреа є винятком. Природні асфальтові виливи зберегли величезний спектр організмів — від великих ссавців до дрібних хребетних, рослин, комах та іншого матеріалу. Завдяки цьому сайт дає детальну картину екосистеми приблизно за останні 50 тисяч років.
Крус провів систематичне дослідження кісток амфібій із Ла-Бреа, які не аналізували так детально майже 30 років. Він порівняв ці викопні з 80 зразками з герпетологічних колекцій Музею природної історії округу Лос-Анджелес та Музею хребетних тварин Каліфорнійського університету в Берклі.
Мексиканська риюча жаба в льодовиковому Лос-Анджелесі
Під час роботи команда також ідентифікувала перші для південного заходу США викопні рештки мексиканської риючої жаби Rhinophrynus. Сьогодні цей вид не трапляється поблизу Лос-Анджелеса: найближчі сучасні популяції мешкають у південній Мексиці, приблизно за 2 500 км від цього району.
Такий розрив у сучасному й давньому ареалі вказує, що в часи останнього льодовикового періоду Південна Каліфорнія мала інші умови середовища, ніж сьогодні. Зникнення Spea labreae та відступ мексиканської риючої жаби на південь демонструють, як амфібійні спільноти реагували на постльодовикові кліматичні зміни: один вид повністю вимер, інший зміг вижити лише завдяки зміщенню ареалу.
На думку авторів, Spea labreae може бути лише частиною значно ширшого, але слабко представленого в копалинах різноманіття амфібій і рептилій плейстоцену. Подальше вивчення старих колекцій і нові знахідки з асфальтових покладів, на кшталт Ла-Бреа, можуть відкрити ще не один «прихований» вид і точніше показати, як змінювалися екосистеми під час переходу від льодовикового періоду до сучасного клімату.