Автори нового дослідження прийшли до висновку, що морські водорості і водні рослини, які сучасні жителі Європи їдять рідко (особливо до зростання популярності азіатської кухні), аж до Середньовіччя були звичною частиною раціону їх предків.
Починаючи з періоду 8000 років тому і як мінімум до раннього Середньовіччя жителі прибережних районів Європи повсюдно включали у свій раціон морські водорості і такі водні рослини, як рдест і катран. Це показав аналіз, проведений британськими археологами з Йоркського університету та Університету Глазго, іспанськими біологами з Автономного університету Барселони, а також їх колегами зі Швеції, Нідерландів, Литви та Польщі. Дослідження опубліковано в журналі Nature Communications.
До морських водоростей відносяться приблизно 10 тисяч видів макроводоростей, які ростуть в приливно-відливних і субліторальних зонах, на глибині близько 300 метрів уздовж узбереж. Сьогодні людство споживає в їжу 145 їх видів, в основному цей суперфуд люблять жителі Азії. До недавнього буму на азіатську їжу водні рослини залишали на поживу тваринам або згадували про них лише в голодні часи. У минулому морські водорості використовували у виробництві палива, добрив, упаковки і засобів народної медицини.
За словами вчених, до XVIII століття морські водорості вважалися їжею маргіналів і голодуючих навіть на островах Шотландії, де цих рослин дуже багато. Правда, в деяких прибережних регіонах водорості досі їдять, а в Уельсі з водорості Porphyra umbilicalis готують традиційну страву — лавровий хліб.
Традиційний валлійський лавровий хліб – це буквально подрібнені морські водорості. Їх можна їсти з тостами або змішувати з вівсяними пластівцями і готувати коржі / © David Pimboro
Вони отримали перші безпосередні докази того, що морські водорості та інші водні рослини, наприклад морська капуста Crambe maritima (катран Приморський), були популярною їжею на великій європейській території від мезоліту (5-15 тисяч років тому) до раннього Середньовіччя.
Щоб прийти до такого висновку, автори статті вивчили зразки зубного каменю 74 осіб з 28 археологічних пам’яток по всій Європі — від Північної Шотландії, Литви і до півдня Іспанії — із застосуванням термодесорбційного газового хроматографічного методу мас-спектрометрії (TD-GC-MS) і піролітичної газової хроматомасс-спектрометрії (PY-GC-MS).
У 33 осіб виявили хімічні біомаркери, які вказують на те, що власники цих зубів споживали жири, масла, білки, вуглеводи і їжу, приготовлену на вогні. В одному випадків на зразках виявили сліди бджолиного воску.
Два зразки з зубним каменем виявили на Оркнейських островах (архіпелаг на півночі Шотландії) / © Nature Communications
Вони додали, що органічний компонент зубного каменю може утворювати біополімерний компонент — «хімічну копалину». Його, на відміну від інших органічних залишків, не можна вивчити методами звичайного аналізу, але це вдалося зробити за допомогою Py-GC-MS.
З яких археологічних пам’яток походили досліджені зразки/© Nature Communications
Автори наукової роботи, зокрема, отримали біомолекулярні докази того, що майже в кожному зразку з Оркнейських островів (архіпелаг на північному сході Шотландії) і з печери в Обані (місто-курорт на заході Шотландії) присутні сліди споживання морських водоростей. Причому відомо, що в цих районах було розвинене сільське господарство, а біля берега і на глибині водилася риба.
Найдавніший зразок знайшли на території сучасної Литви, в 100 кілометрах від моря, і датували періодом близько 8400 років тому. Судячи з усього, людина любила поласувати рослинами сімейства лататтєві. А 40-річна жінка, яка жила між 7800 і 8000 років тому в околицях нинішнього іспанського міста Вільєна провінції Аліканте, споживала в їжу водорості (вид не вдалося визначити).
Крім цього, три шотландських зразки енеоліту/раннього бронзового віку і два ранніх середньовічних зразка (V-VI століття нашої ери) з Литви мали біомаркери, що свідчать про споживання підводних рослин, що ростуть в прісній воді.
Стівен Баклі, археолог з Йоркського університету і один з авторів дослідження, підкреслив, що вивчені біомолекулярні зразки більш ніж на 3000 років старше свідчень поїдання морських водоростей на Далекому Сході. За його словами, становлення сільського господарства, безумовно, повинно було сильно вплинути на раціон древніх людей, але, згідно з результатами аналізу, відмова від морських водоростей не був настільки різкою, як припускали археологи та історики.