Немає потреби описувати, як людська діяльність змінює навколишнє середовище. Будинки, дороги, міста – всього цього природа ніколи не бачила. Але варто також пам’ятати про те, що всі ці зміни почалися давно, і у тварин з рослинами, що живуть пліч-о-пліч з людиною, був час до них пристосуватися. Іншими словами, антропогенні фактори середовища вже давно стали одним з інструментів еволюції, питання лише в тому, що за зміни вони викликали у самих організмах.
Слід також пам’ятати, що різні види адаптувалися до життя поряд з людиною по-різному. Деяким щастило, і вони знаходили, наприклад, в місті такі ж екологічні ніші, що і в дикій природі; чи, скажімо, висотні будинки не скелі? Інші опинялися в зовсім новому для себе оточенні, але завдяки своєму потенціалу освоювали нові навички та способи поведінки (привіт, ворони!). Крім того, динаміка переселення в ті ж міста в різний час відрізнялася: якщо раніше тварини могли посилено уникати міст, то тепер вони вільно переміщаються між міським та диким, природним середовищем.
І все це не могло не накласти відбиток на вигляд таких тварин, на їх поведінку, фізіологію і анатомію. Один з найбільш несподіваних «відбитків цивілізації» описують в Proceedings of the Royal Society дослідники з університету Міннесоти (США). Емілі Снелл-Руд і Наомі Уїк зробили просту річ: вони порівняли розміри черепів декількох дрібних ссавців, які стали звичайними жителями «олюднених» просторів і ландшафтів, а саме землерийок, мишей, летючих мишей, білок і т. д.
У руках вчених були музейні зразки, зібрані в містах та за їх межами протягом усього ХХ століття. І от виявилося, що у міських звірів розмір черепа весь цей час потихеньку збільшувався. Тобто життя у містах пішла мозку на користь. І можна припустити, що саме нові, незвичні умови, нове, набагато більш складне оточення, з новими небезпеками і т. п. було тому причиною, адже щоб виживати в місті, потрібно володіти більш розвиненими когнітивними навичками.
Втім, не варто забувати про те, що розмір мозку – це дуже грубий критерій; набагато більше про когнітивні здібності може сказати або поведінка, або дослідження тонкої структури мозку. Так що обмежимося наступною заявою: міські тварини могли стати в чомусь розумніші завдяки збільшенням мозку, але в чому саме, точно сказати не можна.
З іншого боку, всі ми знаємо деякі особливості поведінки, що відрізняють міських тварин. Птахи і звірі, що живуть в місті, наприклад, куди менш полохливі, ніж їх «природні» родичі. Можна сказати, що така хоробрість – це захисна реакція від підвищеного стресу, адже якби тварина лякалося всього незнайомого і підозрілого так, як лякається завжди, воно б не прижилося у місті. Це, між іншим, підтверджується і фізіологічними дослідженнями, які показали, що в стресових ситуаціях у міських тварин взагалі виділяється менше стресових гормонів – а значить, організму менше загрожують запалення та інші неприємності, пов’язані зі стресом.
Багато змін, що відбуваються з міськими тваринами, відкладаються в їхніх генах, але є й такі, які виникли в результаті своєрідного «культурного обміну» і пластичності поведінки. Наприклад, птахи в галасливому місті співають голосніше, але варто їм опинитися в тихому місці, як вони тут же збавляють тон. А міські білки, які часом не можуть перекричати шум вулиць, навчилися спілкуватися хвостами, тобто буквально на мові жестів! І це не кажучи вже про ворон, які вчаться розрізняти людей по голосу і зовнішньому вигляду. Такі особливості цікавлять біологів в першу чергу, проте далеко не всі вони підкріплені генетичними змінами. Останні ж, з іншого боку, вказують не ті особливості, які, так би мовити, вже не «вирубаєш сокирою» і які можуть послужити навіть основою для появи нового, «міського» вигляду.