Спостереження дронів НАСА показали, що Новий Орлеан йде під землю і воду з вкрай нерівномірною швидкістю – деякі райони міста “тонуть” зі швидкістю в 5 сантиметрів на рік, а інші – лише 3,5-4 сантиметри, йдеться в статті, опублікованій в журналі JGR: Solid Earth.
“Влада може використовувати ці дані для того, щоб поліпшити ефективність заходів щодо уповільнення і запобігання цього процесу, що має допомогти Новому Орлеану і пов’язаній з містом берегової лінії продовжити своє існування. Крім того, зібрані нами дані дозволять нам краще передбачати ті зони, які будуть найсильніше порушуватися повенями, що допоможе нам врятувати більше життів людей “, – заявила Кетлін Джонс (Cathleen Jones) з Лабораторії реактивного руху НАСА в Пасадені (США).
Сьогодні багато берегових міст Північної Америки та Європи, в тому числі Вашингтон і Нью-Йорк, знаходяться під загрозою затоплення через особливий геологічний феномен – так зване просідання гірських порід. Подібні “занурення” можуть відбуватися з різних причин – у цьому може бути винна як людина, викачуючи воду з артезіанських колодязів, так і різні геологічні процеси, викликані таненням льодовиків в далекому минулому і іншими не пов’язаними з людьми речами.
Як розповідає Джонс, щось подібне відбувається в околицях Нового Орлеана і всього південного узбережжя США вже кілька десятків тисяч років в результаті зростання рівня моря, викликаного таненням полярної льодової шапки. У районі дельти Міссісіпі це занурення під землю компенсувалося відкладеннями мулу, піску та інших порід, які потрапляли на сушу в ході розливів річки і повеней.
Споруда дамб, гребель та інших водних споруд змінила картину в гіршу сторону – тепер ніщо не заважає просідання ґрунту під Новим Орлеаном і іншими поселеннями в дельті Міссісіпі. Фахівці з НАСА вирішили обчислити швидкість, з якою йде це занурення, і спробували розкрити внутрішнє підґрунтя цього процесу.
Для цього геологи з Лабораторії реактивного руху використовували спеціальні радари, встановлені на борту безпілотників UAVSAR. Ці прилади, за словами їх творців, здатні “бачити” відмінності в висоти поверхні в частки сантиметра, що дозволило вченим точно виміряти, як швидко занурювалися під землю не тільки окремі райони Нового Орлеана, а й будинки і навіть частини будинків, об’єднавши знімки 2009- 2012 років.
Як виявилося, місто занурюється під воду і землю вкрай нерівномірно – в деяких районах швидкість падіння висоти становить 5 сантиметрів на рік, тоді як в інших вона майже в два рази менше. Подібні відмінності, за словами вчених, говорять про те, що в зануренні Нового Орлеана винні не тільки геологічні процеси, а й люди.
Головний “внесок” людини в цей процес полягає в двох речах – у осушенні і скиданні води з деяких заболочених регіонах місцевості, а також у будівництві артезіанських свердловин і викачування води з ґрунту. Все це, як відзначають експерти з НАСА, прискорює процес просідання порід і робить берегову лінію штату Луїзіана вразливою для дії природних сил, що було продемонстровано в 2005 році ураганом Катріна.