Літній морський лід Арктики почав танути не наприкінці XX століття, а ще у 1920-ті роки, демонструючи значну природну мінливість.
Дослідження, опубліковане в журналі Advances in Atmospheric Sciences, показує, що арктичний морський лід піддавався сильним коливанням упродовж останнього століття. Вчені реконструювали історичні дані про концентрацію арктичного морського льоду з 1901 по 2019 рік.
Сучасні супутникові знімки показують, що з 1979 року площа арктичного морського льоду зменшувалася в середньому на 11% кожні 10 років. За прогнозами, до середини XXI століття морський лід в Арктиці може повністю зникати на час літнього сезону, що матиме катастрофічні наслідки для місцевих екосистем. Проте для точного розуміння динаміки льодів необхідно знати, що відбувалося з ними в минулому.
Дослідники створили моделі, засновані на кліматичних змінних (температура поверхні землі і моря, атмосферний тиск) з 1953 по 2019 роки для Північного Льодовитого океану і Берингового моря та з 1979 по 2019 роки для Охотського моря. Вони порівняли отримані дані з широко використовуваними базами HadISST1.1 і SIBT1850.
Реконструкція показала, що площа арктичного морського льоду різко скорочувалася не лише наприкінці, але й на початку XX століття. У 1940-х роках зменшення площі льоду досягло 4,5 мільйонів квадратних кілометрів. У старих наборах даних ця аномалія або не враховувалася взагалі, або виявлялася значно заниженою. В період з 1915 по 1945 роки в Гренландському, Баренцевому морях і морі Лабрадора зникало до 25% льоду кожні 10 років.
Ці дані свідчать, що арктичний морський лід є надзвичайно мінливим на тлі природних кліматичних коливань. Негативну аномалію 1920-1940-х років перевершило лише екстремально швидке потепління початку 2000-х.
Попри потепління, яке теоретично подовжує навігаційний сезон в Арктиці, у Північно-Західному проході навпаки спостерігається скорочення навігаційного сезону через закупорювання каналів багаторічними арктичними льодами, що стали відколюватися та переміщуватися південніше.