Повторний аналіз знімків із зонда Mars Odyssey показав, що на екваторі Марса можуть ховатися значні запаси льоду, які вказують на те, що в недавньому минулому червона планета оберталася майже на боці, заявляють учені в статті, опублікованій в журналі Icarus.
“Нам вдалося підвищити якість даних так, як ніби ми вдвічі зменшили висоту орбіти зонда. Ми вже знали, що поклади льоду присутні в приполярних регіонах Марса, і тепер ми знайшли невеликі відкладення замороженої води і біля екватора планети”, — розповідає Джек Вілсон (Jack Wilson) з університету Дарема (Великобританія).
За останні роки вчені знайшли безліч натяків на те, що на поверхні Марса в глибокій давнині існували річки, озера і цілі океани води, що містили в собі майже стільки ж рідини, скільки її в Північному Льодовитому океані. У той же час частина планетологів вважає, що навіть у давні епохи Марс міг бути занадто холодним для постійного існування океанів і вода на планеті могла знаходитися в рідкому стані лише в часи виверження вулканів.
Відкриття слідів найпотужніших океанічних цунамі на Марсі, а також деякі інші дані щодо його геології змушують багатьох дослідників вважати, що рідка вода могла існувати на Марсі не завжди, а епізодично, коли на Марс падали великі метеорити або коли вивергалися його вулкани, що розтоплювали лід. Потоки талої води могли проривати гігантські канали на поверхні Марса і утворити тимчасові океани і озера, які не замерзали сотні тисяч і мільйони років.
Вілсон і його колеги намагалися розкрити одну з найбільш дивних “водних” загадок Марса – чому відносно “свіжі” сліди потоків води зустрічаються не тільки в помірних широтах червоної планети, але і в екватора, де лід і рідка вода в принципі не можуть існувати вже більше трьох мільярдів років.
Для пошуку відповіді на це питання вчені вивчали карти розподілу водню в ґрунті Марса, отримані за допомогою приладу MONS на борту зонда Mars Odyssey. Він має досить низькою роздільною здатністю, через що, як пояснюють Вілсон і його колеги, дрібні поклади води залишатимуться майже невидимими для нього, якщо вони оточені повністю сухим ґрунтом.
Автори статті змогли ліквідувати цей недолік і в рази підвищили чутливість MONS, використовуючи особливі методики статистичного аналізу, які дозволяють отримувати додаткову інформацію з кожного “пікселя” сприйманої їм картинки, порівнюючи їх вміст з сусідніми “клітинами” на карті Марса і враховуючи те, як працює оптика цього детектора.
Використовуючи подібні алгоритми, астрономи змогли радикально збільшити якість карт, підготовлених за допомогою MONS, і виявити раніше невідомі поклади льоду в тропіках і біля екватора Марса. Подібні відкладення були знайдені в западині Медузи, заповненої, як вважалося раніше, відкладеннями пористих вулканічних порід, а також на схилах гір Фарсіда в північних тропіках червоної планети.
Як вважають вчені, присутність досить великих запасів льоду біля екватора Марса, порівнянних з об’ємом південної льодової шапки планети, говорить про те, що в минулому вісь її обертання була сильно нахилена. За словами Вілсона, Марс повинен був повернутим майже на боці, з віссю, нахиленою на 45 градусів, для того, щоб ці запаси льоду могли сформуватися або вижити на відносно теплому екваторі червоної планети.
Такий висновок добре узгоджується з тим, що вісь обертання Марса дійсно повинна була помітно зміщена в минулому після появи вулкана Олімп і інших найбільших гір на плато Фарсіда. Зараз воно знаходиться майже на екваторі планети, проте в минулому, якщо судити по малюнку річок на його поверхні, це плато було розташоване в помірних широтах північної півкулі Марса.
З іншого боку, заміри Вілсона і його колег суперечать даним, отриманим за допомогою марсоходів Curiosity і Opportunity, поки не виявили сліди води в екваторіальних широтах червоної планети. Тому дискусії про походження марсіанських “річок” не вщухнуть і продовжаться з новою силою, підсумовують вчені.