Вчені давно вивчають Іо, супутник Юпітера, намагаючись зрозуміти, як працює цей «вулканічний світ». Спостереження апарату “Юнона” дозволили підкріпити результати моделювань реальними даними.
Вулканічне виверження на Іо в 1997 році. Знімок зроблений апаратом “Галілео” / © NASA, NASA-JPL, DLR
ІО є найбільш вулканічно активним місцем, яке ми знаємо в Сонячній системі. Рухає цим вулканізмом приливний розігрів від гравітаційної взаємодії з гігантським Юпітером і іншими супутниками.
Вчені створили чимало детальних моделей супутника в спробах зрозуміти, що рухає цим вулканізмом. І за результатами робіт дослідники зробили висновок, що якщо приливний розігрів впливає на глибоку мантію, то найсильніше будуть нагріватися полюси планети. А якщо на астеносферу, верхній шар мантії, або на глобальний океан магми під поверхнею, то сильніше нагріватися буде екватор.
Раніше спостереження за Іо дозволяли досліджувати лише екватор, тому вчені не могли протестувати свої припущення. Тепер у них є дані місії «Юнона».
Структура Іо / © Wikimedia, Kelvinsong
Спектрометр JIRAM на апараті “Юнона” призначався для вивчення верхніх шарів атмосфери Юпітера в інфрачервоному діапазоні, а зараз його направили на Іо. Зіставляючи дані з прольотів “Юнони” над супутником, астрономи спостерігають, як змінюється його вулканічна активність: як часто вивергаються вулкани, чи роблять вони це групами або поодинці, наскільки ці виверження яскраві і гарячі, чи змінюється форма потоку лави.
Головне – “Юнона” спостерігає полюса Іо. Тому зараз дослідники вперше мають повну картину вулканічної активності супутника. І ось, вивчивши поведінку 266 вулканів на поверхні тіла, автори нового дослідження прийшли до висновку, що їх активність узгоджується з припущенням про існування глобального океану магми.
Як пояснили у своїй роботі вчені, полярні вулкани Іо окремо виділяють менше енергії, ніж екваторіальні, а вулкани Південного полюса виділяють в середньому менше енергії, ніж вулкани Північного полюса.
Ідея про глобальний океан магми на Іо звучить не вперше (її склад поки не ясний, але передбачається силікато – або сірковмісних). Дані магнітометра “Галілео”, що пролетів поруч із супутником в 2009 році, теж показали наявність “океану” приблизно в 50 кілометрах під поверхнею планети. Але “Галілео” пролетів поруч з Іо лише один раз, тому у дослідників залишалися сумніви. Тепер же є інфрачервоні дані з усієї поверхні цього космічного тіла, і впевненість в існуванні океану магми значно зросла.