Ідея розташувати величезні сонячні ферми в космосі, щоб безперебійно отримувати електроенергію, займає уми вчених та інженерів з минулого століття. Нещодавні експерименти команд різних країн говорять про принципову здійсненність цього завдання, але надто висока вартість проєкту робить його нерентабельним. Проте, за підрахунками фахівців NASA, орбітальна сонячна енергія може стати для людства найдешевшою і найчистішою — за певних умов.
У доповіді автори спробували відповісти на два питання: скільки коштує електрика з космосу і скільки вуглецю виділятиме орбітальна енергетична система (ОЕС) за свій термін служби. Розрахунки велися для двох різних конструкцій ОЕС, однієї модульної, запропонованої американським фізиком Джоном Манкісом, і поки що скоріше теоретичної; і більш традиційної конструкції японських інженерів. За більшістю параметрів варіант Манкінса — SPS-Alpha Mark-III — перевершує японський проєкт Tethered-SPS. І незважаючи на наявні технічні труднощі, він може бути втілений.
Проте загалом висновки авторів не втішні для ОЕС: враховуючи нинішній технологічний рівень, обидва рішення виробляти електрику, вартість якої вища, ніж пропонує будь-яке інше джерело з існуючих. А за рівнем вуглецевого сліду навіть чистіший SPS-Alpha Mark-III перевершують гідроенергію та атомну енергію, пише Universe Today.
Дві основні статті витрат в ОЕС — виведення супутника на орбіту та техобслуговування у космосі. Поки що витрати на космічні запуски надто високі, щоб говорити про економічну вигоду. Крім того, настільки складну і велику структуру буде складно підтримувати у працездатному стані, і якщо щось зламається, відремонтувати буде майже неможливо.
Проте автори бачать світло в кінці цього тунелю. Застосувавши методи статистичного аналізу, вони виявили сценарій, у якому ОЕС виявляється найбільш економічно вигідним методом отримання електроенергії за найменших викидів СО2. Щоправда, цей сценарій вимагатиме суттєвого технологічного ривка у ракетобудуванні, зниженні вартості польотів та збільшенні терміну служби обладнання.
Найближчими роками такі прориви чекати не доводиться, але через чверть століття — цілком можна. А якщо прогноз не справдиться, через 25 років про нього все одно забудуть.