Титан — найбільший супутник Сатурна, на якому доведено існування рідини. Унікальне космічне тіло володіє щільною атмосферою, яка складається переважно з азоту, а на поверхні цього далекого від Сонця світу, що складається з водяного льоду і осадових відкладень, завжди низька температура -170-180 градусів Цельсія. Сучасні астрофізики вважають, що Титан дуже схожий з Землею на ранніх стадіях розвитку, що говорить про те, що в холодних водоймищах цього супутника є ймовірність існування найпростіших форм життя. Разом з тим, згідно з новими дослідженнями, гіпотетичне життя на Титані може піддаватися постійній небезпеці бути знищеним через незвичайні особливості місцевих етаново-метанових водойм.
Як виглядають метанові озера на Титані?
Завдяки новим даним, отриманим з космічного корабля НАСА “Кассіні”, у науковців з’явився новий сценарій, який пояснює появу високих “ободів” навколо озер, заповнених метаном. За деякими версіями, на Титані можуть постійно відбуватися вибухи розігрітого азоту, які і створили басейни з рідких газів в корі супутника Сатурна. У 1995 році телескоп “Хаббл” підтвердив теорію про існування метану в рідкому вигляді на поверхні космічного супутника.
На даний момент Титан є єдиним твердим тілом в нашій Сонячній системі, на якому, крім Землі, є стабільна рідина на поверхні. Однак якщо на Землі роль основної рідини, що живить все живе, грає вода, то на Титані таку роль виконують вуглеводні — метан і етан. Переважна більшість наявних на даний момент моделей, які могли б пояснити походження озер Титана, доводять, що рідкий метан здатний розчиняти корінні породи льоду і твердих відкладень органічних сполук, утворюючи резервуари, які заповнюються рідиною. Водойми, що сформувалися подібним чином на Землі і розчиняють навколишній вапняк, прийнято називати карстовими озерами.
Існують також і альтернативні моделі, які пояснюють появу деяких невеликих озер, які повністю спростовують основну теорію. Так, нова альтернативна модель передбачає існування вогнищ рідкого азоту в розігрітій корі Титану, здатного перетворюватися на вибухонебезпечний газ, підриваючи кратери, які потім заповнюються рідким метаном. Новітня модель здатна повністю пояснити, чому у деяких невеликих озер біля північного полюса Титану, таких як Вінніпег Лакус, є дуже круті краї, які сильно підносяться над рівнем моря. Краї, які чітко видно на радіолокаційних зображеннях важко пояснюються теорією карстової моделі.
Радіолокаційні зображення підтвердили морфологію деяких озер, що виникли, найімовірніше, в результаті потужного вибуху
За інформацією solarsystem.nasa.gov дані радіолокації були зібрані за допомогою Cassini Saturn Orbiter, під час місії, яка здійснюється Лабораторією реактивного руху НАСА в штаті Каліфорнія. Під час його останнього наближення до Титану, коли корабель готувався до свого остаточного занурення в атмосферу Сатурна, команді вдалося створити зображення, завдяки яким вони отримали нові дані про морфологічні особливості Супутника. Експедиція дозволила з’ясувати, що крім теорії про азотні вибухи, існує як мінімум ще одна ідея походження таких високих ободів навколо озер, що враховує сезонні кліматичні зміни на Титані.
За словами вчених, за останні пів мільярда років метан в атмосфері Титану виступав як парниковий газ, який підтримував атмосферу супутника відносно теплою. В результаті цього явища, супутник переживав кілька епох охолодження і нагрівання, оскільки метан виснажується під впливом сонячної енергії, а потім знову заповнюється. У більш холодні періоди азот домінував в атмосфері, випадаючи у вигляді льодяної кірки, а потім збираючись у калюжах, які знаходились нижче поверхні. Коли ж наставали більш теплі періоди, рідкий азот перетворювався в пар, який поступово руйнує кратер і знову ж таки провокує вибух на поверхні супутника.