Механізм для ткання шовку, створений у Китаї понад дві тисячі років тому, продемонстрував принципи програмування задовго до появи електронних машин.
У науковому середовищі комп’ютер визначають як «пристрій, здатний приймати інструкції, виконувати програму та видавати результат». Така логіка не обмежується електронікою. Інструкції можуть бути закодовані фізично. Саме цим принципом користувалися давні майстри.
Пристрій «ті хуа цзі» створили за часів династії Західна Хань. Його описують як «механізований ткацький верстат для створення фіксованих візерунків». Машина дозволяла повторювати складні орнаменти без постійного ручного контролю. Це було ключовим для масового виробництва шовку.
Принцип роботи базувався на керуванні нитками основи. Піднята нитка означала одну дію, опущена — іншу. У термінах сучасної логіки це відповідає «двійковому коду», тобто «системі з двох станів — 1 і 0». Таким чином візерунок ставав програмою.
Машина використовувала понад десять тисяч ниток і десятки програмованих патчів. Після налаштування вона синхронно керувала багатьма механічними елементами. Точність залишалася стабільною протягом усього процесу. Це суттєво зменшувало роль людської помилки.
Важливу роль у переосмисленні історії відіграла випадкова знахідка. У 2012 році під час будівництва метро в Ченду було виявлено гробницю Західної Хань. Усередині збереглися моделі ткацьких верстатів із шовковими нитками. Пізніше їх визнали найдавнішими у світі.
Експерти встановили, що майстри користувалися книгами з візерунками. У них «програма» існувала як «послідовність фізичних шаблонів, які керували роботою машини». Після задання схеми ткач лише повторював цикл. Результат залишався передбачуваним.
Визнання цього механізму найдавнішим комп’ютером підкреслює роль технологій у давніх цивілізаціях. Межа між ремеслом і обчисленням виявилася значно давнішою, ніж вважалося. Історія обчислювальної техніки починається не з електрики, а з ниток і дерева.