Дикий рис відрізняється від одомашненого тим, що скидає стиглі насіння на землю, сприяючи їх розселенню. Збираючи перші врожаї зерен, стародавні хлібороби напевно відбирали найчистіші насіння, що залишилися на колосі, і поступово сприяли виведенню культурного рису. Дослідження опубліковано в журналі PLOS One.
Сучасний рис не скидає стиглі зерна, на відміну від дикого / © ru.wikipedia.org
Довгий час археологи не знаходили ніяких інструментів для збору рисового врожаю, хоча вони точно знали, що вже 9000 років тому рис почали вирощувати на півдні Китаю. Все, що дослідники виявляли на людських стоянках часів раннього неоліту, — крихітні осколки каменів з гострими краями. Тепер вони вирішили перевірити, чи не служили ці осколки для збору врожаю.
Дослідники з Дартмутського коледжу (США) вивчили 52 зразки кам’яних знарядь з двох стародавніх стоянок в долині річки Янцзи. Всі вони представляли досить грубі пластівці з гострими краями довжиною близько п’яти сантиметрів. Щоб з’ясувати, чи використовували ці інструменти для збору рису, вчені проаналізували мікроподряпини на поверхні знарядь і склад скам’янілих рослинних залишків, налиплих на камені.
Виявилося, малюнок подряпин на 30 знаряддях відповідає тому, що утворюється при зборі грубої рослинності, багатої кремнеземом, а рис відноситься саме до такого типу рослин. При цьому на 28 знаряддях знайшли скам’янілі залишки рису — як листя, так і зерен.
Вчені припускають, що існували два методи збору врожаю, які досі застосовувались в Азії: люди або збирали лише колоски, залишаючи стебло цілим, або зрізали рослину повністю, щоб пізніше використовувати його для отримання зерен та рисової соломи.
Зразки стародавніх знарядь: червоними крапками позначена ріжуча кромка / © Jiajing Wang
Поступово другий метод почав домінувати в Стародавньому Китаї: вже близько 8000 років хлібороби стали використовувати кам’яні пластівці переважно як серпи, що, ймовірно, пов’язано з остаточним формуванням культурної форми рису, що не скидає стиглі зерна на землю.