Велика планета, яка існує далеко за орбітою Плутона, могла сформуватися безпосередньо в Сонячній системі, а не бути захопленою в іншої зірки.
Майже два роки тому – на початку 2016 р. – астрономи показали, що незвичайні траєкторії руху небесних тіл у поясі Койпера, який оточує далекі межі Сонячної системи, повинні вказувати на присутність тут дуже великого і поки невідомого об’єкта – таємничої дев’ятої планети. Безпосередньо спостерігати її поки не вдається, проте вчені намагаються з’ясувати різноманітні особливості потенційної планети. Зокрема, маса її оцінюється в 20 мас Землі, а орбіта має пролягати в 150-350 разів далі від Сонця.
Сучасні моделі формування планет не можуть пояснити, як настільки масивне тіло утворилося на такій відстані від материнської зірки. Крім того, орбіта «планети Х» відхилена від звичайної для Сонячної системи площині на цілих 60°. Ці та інші фактори змушують багатьох астрономів підозрювати, що тіло є екзопланетою, що з’явилася в іншій зоряній системі і згодом захопленої гравітацією Сонця. Проте нова робота британських і швейцарських учених спростовує таку гіпотезу. Стаття Річарда Паркера (Richard Parker) і його колег прийнята до публікації в журналі MNRAS і представлена в онлайн-сховищі arXiv.org.
- Професор з Гарварду наполягає, що Оумуамуа – інопланетний зонд
- “Хаббл” помітив загадкові зміни погоди на Юпітері. Їх причина досі не ясна
Насправді, сьогодні наше Сонце знаходиться у досить пустельній області Галактики, проте 4,5 млрд років тому його оточувало набагато більша кількість зірок, – здавалося б, одна з них цілком могла «втратити» новонароджену планету. Такий сценарій змоделювали Паркер і його співавтори, показавши, що ймовірність уловлювання зіркою об’єкта планетарної маси насправді не залежить від загальної маси області зореутворення. Інакше кажучи, щільність розташування молодих зірок не підвищувало шанси на те, що одна з них вловить чужу планету з далекої і нестійкої орбіти. Зате на це впливав внутрішній рух самої групи зірок, наприклад, розширення при порівняно невеликій щільності розташування значно збільшувало частоту таких подій в моделі.
«Обмін» планетами може зачіпати не більше 1-6 їх відсотків. На думку вчених, у випадку справжнього Сонця реалізація такого сценарію в минулому виглядає майже неймовірним. І якщо прийняти їх доводи, то залишаються два варіанти: або це – планета-«сирота», яка випадково пролітала повз і захоплена гравітацією нашої зірки, або ж «планета Х» сформувалася безпосередньо в Сонячній системі. І тоді нам доведеться пояснити, як таке велике і важке тіло могло опинитися на такій відстані від зірки.