Супутникові знімки показують, з якою швидкістю опускаються під землю міста вздовж східного узбережжя США, включаючи Нью-Йорк, Балтімор та Чарльстон.
Відповідно до супутникових даних, 2007 по 2020 рік земля під Нью-Йорком, Балтімором і Норфолком, штат Вірджинія, опускалася, в середньому, на 1–2 мм на рік. У кількох округах Делавера, Меріленда, Південної Кароліни та Джорджії темпи підйому води збільшилися вдвічі чи втричі. Найшвидше тоне Чарльстон у Південній Кароліні. Центр міста знаходиться всього за 3 м над рівнем моря. Місто опускається приблизно на 4 мм на рік.
Зображення, представлені Обсерваторією Землі НАСА, показують рух суші східним узбережжям США. Області, позначені темно-синім кольором, занурюються у воду із найбільшою швидкістю. Середня просторова роздільна здатність супутникових даних на карті становить 50 метрів на піксель. Це краще, ніж у попередніх картках, заснованих тільки на наземних датчиках.
Зображення Обсерваторії Землі НАСА, зроблені Лорен Дофін з використанням даних Оенхена, Леонарда О. та ін., 2023
Карту створили шляхом порівняння тисяч знімків та даних радіолокатора із синтезованою апертурою (SAR), зібраних у період з 2007 по 2020 рік, японським супутником для спостереження за сушею (ALOS) та європейським зондом Sentinel-1. Вчені шукали тонкі зміни даних, зібраних у різні періоди часу, щоб розрахувати швидкість руху суші. Вони використовували метод обробки, відомий як інтерферометричний радар із синтезованою апертурою (Interferometric synthetic aperture radar, InSAR). Щоб перевірити та підвищити точність супутникових спостережень, дослідники також зібрали дані про горизонтальну та вертикальну швидкість з наземних приймальних станцій супутникової системи ГЛОНАСС.
За даними Обсерваторії Землі НАСА, осідання земель може також призвести до потрапляння солоної води на сільськогосподарські угіддя, посіви та запаси прісної води, а також до впливу на такі житла диких тварин, як болота. Процес загрожує інфраструктурі та екології, особливо у міру підвищення рівня моря.
Результати дослідження опубліковано у журналі PNAS Nexus.