Океанічна екосистема Північної Атлантики досі переживає наслідки потужної морської теплової хвилі 2003 року, яка спричинила масштабні екологічні зрушення.
Морська теплова хвиля (англ. marine heat wave, скор. MHW) — це періоди аномально високих температур морської води, які можуть тривати тижні або місяці. У 2003 році через ослаблення субполярного гіру — океанської циркуляційної системи, що охолоджує Північну Атлантику — у Норвезьке море потрапила велика кількість теплої субтропічної води. Як зазначає морський еколог Карл-Міхаель Вернер: “Події 2003 року стали початком затяжної фази потепління, якої раніше не спостерігали в регіоні”.
Цей переломний рік не лише спричинив рекордну кількість MHW, але й започаткував тривале потепління, що триває й досі. Вплив торкнувся всіх рівнів океанічної екосистеми — від найпростіших мікроорганізмів до китів і промислових риб. “Кожен досліджений регіон демонстрував перехід від холодолюбних видів до теплолюбних”, — пояснюють автори дослідження. Різке зменшення морського льоду також дозволило проникнення в Арктику таким видам, як косатки, які раніше майже не траплялися там.
Після 2003 року значно скоротилися популяції видів, адаптованих до льодових умов — зокрема нарвалів і каптурових тюленів. Водночас зросли популяції таких хижаків, як тріска, що скористалися змінами в харчовому ланцюгу. Поширені фітопланктонні цвітіння, спричинені потеплінням, створили сприятливе середовище для донних видів, як-от багатощетинкові черви й офіури.
Зникнення важливого кормового виду — пісочника (Ammodytes) — у 2003 році стало сигналом ланцюгових змін у трофічних зв’язках. Кількість капелина, ще одного ключового виду, теж скоротилася: ці риби змушені мігрувати на північ у пошуках прохолодніших вод. “Але навіть якщо організм витримає нову температуру, він може не знайти підходящих умов для нересту або стати здобиччю хижаків”, — застерігає Вернер.
Такі теплові хвилі не випадкові. Їх частота і масштаб пов’язані з викидами парникових газів, спричинених спалюванням викопного палива. Океан поглинає більшість тепла, яке затримується атмосферою, що ще більше ускладнює ситуацію. У регіонах, де тане морський лід, темна водна поверхня поглинає ще більше сонячного тепла, запускаючи “небезпечну петлю зворотного зв’язку”.
“Розуміння ролі субполярного гіру та обміну теплом між атмосферою і океаном є ключовим для передбачення майбутніх хвиль і їхнього впливу”, — підсумовують автори дослідження. Вони також припускають, що деякі екологічні наслідки можуть ще залишатися непоміченими, але продовжують впливати на океан.