Хадіси (араб. «новина», «історія») це записи оповідань про вчинки або висловлювання пророка Мухаммада, до яких віруючі ставляться з величезною повагою і приймають їх як основне джерело релігійного права і моральних настанов, який поступається за авторитетністю тільки Корану – Священному писанню Ісламу. Можна сказати, що це біографія пророка, закарбована в пам’яті його громади як приклад для наслідування. Хадіси широко передавалися протягом перших трьох століть існування Ісламу, їх вивчення дозволяє зрозуміти ісламський світогляд та етику.
Природа і походження
Термін «хадіс» походить від арабського кореня «Хадаса», що означає «траплятися, відбуватися», і звідси «розповідати про те, що трапилося», «одержувати або передавати новину», «говорити про щось». Цей термін позначає традицію, спочатку усну, пізніше записану. Звідси походить сунна (буквально «добре протоптана стежка», тобто те, що сприймається як прецедент або авторитетна вказівка), якою слідують правовірні, підкоряючись вказівкам, що містяться в хадісах, і на яку можуть спиратися правознавці.
Таким чином, традиція в Ісламі, це і зміст, і наступні з нього обмеження – як біографічна основа законодавства, і сунна як виведена з них система обов’язків. Можна сказати, що пророк Мухаммад своїми вчинками, відображеними в хадісах, заклав основи поведінки в Ісламі. Цьому, в основному, сприяли два чинники. Один з них – та унікальна роль, яку відіграв Пророк у виникненні Ісламу, інший – стрімке поширення, в географічному плані, нової релігії в перші два століття її існування, і виникаючі у зв’язку з цим контакти різних культур. Хадіси неможливо оцінити належним чином, якщо не брати до уваги ці два елементи і їх взаємозв’язок.