Аналіз сейсмічних і акустичних даних від станцій, які мали зловити сигнал міжзоряного метеорита, показав, що зроблені раніше висновки помилкові. Отже, і шматки космічного об’єкта, оголошеного “інопланетною технологією”, знайшли зовсім не там, де вони можуть бути.
Фотографія метеора, що увійшов в атмосферу Землі (не того, про який ідеться в цій новині) / © Howard Edin, Oklahoma City Astronomy Club
Понад 10 років тому, 8 січня 2014 року, над західною частиною Тихого океану в атмосферу Землі увійшов метеор CNEOS 2014-01-08. За рік на нашу планету падає в середньому 17,6 тисячі космічних каменів масою понад 50 грамів, але той об’єкт виявився незвичайним через параметри свого “польоту”.
Коли Оумуамуа визнали міжзоряним “гостем”, зріс інтерес до таких тіл. Астрономи почали шукати ймовірних “гостей” у зібраних за десятиліття даних спостережень. У 2019 році Амір Сіраж і Аві Леб розрахували швидкість і траєкторію польоту CNEOS 2014-01-08. За результатами вони зробили висновок, що це був такий самий “міжзоряний гість”, найраніший із відомих нам. Хоча теоретично “міжзоряні гості” мають залітати в нашу систему раз на десятиліття.
За підрахунками дослідників, об’єкт діаметром близько 0,45 метра летів у космосі зі швидкістю понад 200 тисяч кілометрів на годину. Судячи з траєкторії, він прилетів у Сонячну систему ззовні. У 2022 році вчені з Космічного командування США підтвердили ці розрахунки, пославшись на дані власних спостережень. Щоправда, через рік інша група астрономів опублікувала дослідження, згідно з яким оцінка швидкості, найімовірніше, була сильно завищена через дуже велику похибку спостережень через великі швидкості.
У червні 2023 року експедиція на чолі з Аві Лебом вирушила до місця ймовірного падіння фрагментів метеора. Протягом двох тижнів учені сканували морське дно приблизно за 85 кілометрів на північ від острова Манус, що входить до складу Папуа – Нової Гвінеї.
Дослідники знайшли близько 850 сферичних фрагментів діаметром 0,1-1,3 міліметра. Провівши аналіз складу, вони оголосили десяту частину цих частинок фрагментами того метеора. Як визнали вчені, найімовірніше, це порода магматичного походження, але серед інших прозвучало і припущення про “технології інопланетян”.
Автори нової роботи, викладеної у відкритий доступ на порталі arXiv.org, поставили під сумнів саму область пошуків. За словами учасників експедиції, вони визначили область падіння з точністю до 16 квадратних кілометрів за супутниковими даними з каталогу CNEOS і сейсмічними даними від однієї станції, розташованої на острові Манус. Новий аналіз показав, що джерелом сейсмічного сигналу могла бути вантажівка.
Карта із зазначеним розташуванням сейсмічних та інфразвукових станцій, дані яких використовували автори нової роботи / © Roberto Molar Candanosa and Benjamin Fernando / Johns Hopkins University
Для цього вчені з Університету Джонса Гопкінса (США) перевірили дані спостережень з інших сейсмічних та інфразвукових станцій в Австралії, Палау та на острові Нова Гвінея. Сейсмічні станції не засікли метеор, хоча повинні були, якщо він дійсно вибухнув там, де заявляється.
Ба більше, у даних станції на Манусі хоч і є сигнал, він не відрізняється від інших сигналів, зареєстрованих у той самий часовий період. Ця станція взагалі часто ловить такі сигнали. Подивившись на супутникові знімки місцевості, автори нової роботи припустили, що “винуватець” – розташована неподалік дорога, якою проїхала чергова вантажівка.
Супутниковий знімок із зазначеним розташуванням сейсмометра на острові Манус і дороги / © Roberto Molar Candanosa and Benjamin Fernando / Johns Hopkins University, with imagery from CNES / Airbus via Google
Інфразвукові станції вловили сигнал метеора, але занадто сильні шуми не дають змоги точно визначити область падіння уламків. З 90%-вою ймовірністю це область площею близько 270 тисяч квадратних кілометрів із центром приблизно за 170 кілометрів від місця виявлення фрагментів. Утім, вона захоплює область пошуків.
Щодо самих сфер, після публікації результатів експедиції інші вчені зіставили заявлений склад із можливими земними та антропогенними джерелами. Автор дослідження, опублікованого в Research Notes of the American Astronomical Society, припустив, що здебільшого це просте вугілля.
Карта з ймовірним місцем падіння метеора. Найімовірніша область падіння позначена зіркою, місце пошуків експедиції – помаранчевим квадратом, а ймовірні місця руйнування метеора в повітрі за даними CNEOS – синіми позначками / © Roberto Molar Candanosa and Benjamin Fernando / Johns Hopkins University
У роботі, викладеній на початку березня 2024 року на arXiv.org, автор сфокусувався на 10% сфер із “позаземним походженням”. Його аналіз показав, що у складі цих гранул немає нічого незвичайного – це мікротектити. Судячи з місця розташування, з Австрало-Азіатського еліпса розсіювання метеорита, найбільшого і наймолодшого з тектитових “полів”. Воно утворилося від падіння метеорита приблизно 788 тисяч років тому. До речі, той метеорит мало не знищив людський рід.
Усе ж пошук справжніх фрагментів позаземного метеорита – важливе завдання, бо це дасть нам змогу багато чого дізнатися про інші системи. На жаль, за оцінками вчених, через велику швидкість будь-який “гість”, найімовірніше, повністю згорить в атмосфері Землі. До поверхні може долетіти лише мала частка його маси.
Факти про іншопланетян
1. Рівняння Дрейка
Рівняння Дрейка, запропоноване Френком Дрейком у 1961 році, є імовірнісним аргументом, який використовується для оцінки кількості активних, комунікативних позаземних цивілізацій у галактиці Чумацький Шлях. Воно враховує такі фактори, як швидкість зореутворення, частка зірок з планетними системами та кількість планет, які потенційно можуть підтримувати життя. Рівняння підкреслює можливість існування позаземного життя, але також підкреслює величезну невизначеність у наших знаннях.
2. Екзопланети в зоні населеності
- Станом на кінець 2023 року у Чумацькому Шляху підтверджено існування понад 4 500 екзопланет.
- Серед них приблизно 50 вважаються потенційно придатними для життя, тобто вони мають розмір Землі і розташовані в зоні придатності для життя своїх зірок, де умови можуть дозволити існування рідкої води.
- Система TRAPPIST-1, що знаходиться на відстані близько 40 світлових років від нас, містить сім планет земного розміру, три з яких знаходяться в придатній для життя зоні.
3. Екстремофіли та потенціал для життя
- Екстремофіли на Землі можуть виживати в середовищі з температурою від -20°C до понад 120°C, в кислому середовищі з рівнем рН до 0 і при тиску до 1100 атмосфер.
- Виявлення життя в таких екстремальних умовах на Землі дозволяє припустити, що життя може потенційно процвітати на планетах і супутниках, які раніше вважалися непридатними для життя, таких як Європа (супутник Юпітера) і Енцелад (супутник Сатурна).
4. SETI та техносигнатури: Зусилля та результати
- Інститут SETI використовує телескоп Аллена з 2007 року для прослуховування сигналів від 1 мільйона найближчих зірок.
- Незважаючи на тривалі пошуки, досі не було виявлено жодних однозначних техносигнатур. Однак проект Breakthrough Listen, розпочатий у 2015 році з фінансуванням у 100 мільйонів доларів, розширює пошук до понад 1 000 000 зірок у Чумацькому Шляху та сусідніх галактиках.
5. Парадокс Фермі: статистичні дилеми
За оцінками, Чумацький Шлях містить понад 100 мільярдів планет. Якщо навіть крихітна частина з них розвиває розумне життя, то в нашій галактиці має існувати значна кількість цивілізацій.