Новий викопний вид із Внутрішньої Монголії став найбільшим відомим родичем ссавців усього юрського періоду. Тварина Megacauda sungei жила поруч із динозаврами приблизно 168–163 мільйони років тому, вела напівводний спосіб життя і важила всього як собака породи чихуахуа — близько 1–2 кілограмів. Про відкриття докладно розповідає стаття в журналі Nature, на яку посилається Live Science.
«Химера» з великим хвостом
Megacauda sungei полювала в прісноводних озерах і річках на території сучасного Китаю. Назва роду означає «великий хвіст» — саме хвіст став однією з найвиразніших ознак тварини. Скам’янілі рештки, знайдені 2016 року, зберегли не лише кістки, а й відбитки м’яких тканин, що дозволило докладно відтворити її будову.
За словами співавтора дослідження, палеонтолога Чже-Сі Луо (Zhe-Xi Luo) з Університету Чикаго, задня частина тіла істоти дуже нагадує сучасного качкодзьоба. У неї був широкий сплющений хвіст — ознака сильного плавця, а також короткі задні ноги з відносно довгими ступнями, придатними і для плавання, і для риття нір у берегах річок.
Втім, зуби зовсім не були «качкодзьобовими». M. sungei мала масивні ікла та ріжучі щічні зуби, які інакше, ніж у сучасних хижих ссавців, перерізали й пережовували м’ясо. Луо описує її як хижака з «гігантськими та дуже спеціалізованими іклами» — свого роду суміш видри та качкодзьоба.
Полювання, раціон і анатомічні особливості
У районі шлунка скам’янілості вчені знайшли дрібні кісточки хребетних, а також подібні рештки в навколишніх відкладеннях. Це свідчить, що M. sungei живилася насамперед саламандрами. Дослідники припускають, що тварина ховалася в норах на суходолі в помірному, багатому на рослинність кліматі, а на полювання виходила в озера й річки, де ловила рибу й безхребетних.
Однією з найцікавіших рис викопної тварини виявилася будова горла. У сучасних ссавців, включно з людиною, є під’язикові кістки, розташовані у формі U-подібного «сідла». Вони дають змогу м’язам горла проштовхувати пережовану їжу порціями, а не заковтувати її великими шматками чи цілою здобиччю. Та сама структура дозволяє дитинчатам смоктати молоко.
За словами співавтора роботи, палеонтолога Томаса Мартіна (Thomas Martin) з Університету Бонна, у M. sungei була вже сформована апаратура, необхідна для такого типу ковтання й, імовірно, для ссання молока.
Коли з’явилося ссання молока
Луо називає цю особливість «надзвичайно важливою еволюційною інновацією». Вона дала змогу раннім ссавцям урізноманітнити раціон: стати хижаками, комахоїдними, травоїдними чи всеїдними, використовуючи різноманітні джерела їжі.
Виявлення такого апарату в M. sungei вказує, що механізми, потрібні для ссання молока й поетапного ковтання, вже існували в середині юри — приблизно 174–164 мільйони років тому. Це раніше, ніж, за поширеною думкою, розійшлися еволюційні гілки сумчастих (як кенгуру) та плацентарних ссавців (як примати й ведмеді), які, ймовірно, походять від спільного яйцекладного предка, що жив близько 180 мільйонів років тому.
За словами Луо, тепер історію виникнення неонатального ссання доводиться відсунути до періоду до розколу ліній сучасних сумчастих і плацентарних ссавців. Палеонтологиня Сью Гендз (Sue Hand) з Університету Нового Південного Уельсу, яка не брала участі в дослідженні, вважає, що поведінка новонароджених, пов’язана з активним ссанням, виникла значно раніше, ніж вважалося, — принаймні у спільного предка докодонтів і справжніх ссавців не менше 165 мільйонів років тому.
Різноманітний світ докодонтів
Megacauda sungei належить до вимерлої гілки докодонтів — давніх родичів ссавців, які жили в юрському та крейдяному періодах приблизно від 200 до 120 мільйонів років тому. Ця група добре показує, наскільки різними були перші ссавцеподібні тварини.
Докодонти освоїли широкий спектр середовищ. Серед них був, наприклад, юрський дереволазний, схожий на землерийку вид Microdocodon gracilis, а також Docofossor brachydactylus — копач із «лопатоподібними» лапами, пристосованими до риття тунелів. Луо також входив до команди, яка описала напівводну істоту Castorocauda lutrasimilis, так званого «юрського бобра», що жив 164 мільййони років тому.
Маммалог Тим Фленнері (Tim Flannery) з Австралійського музею, який не працював над цим дослідженням, зазначає, що водний спосіб життя, схоже, неодноразово виникав у ранніх ссавцеподібних видів. На його думку, новий «вражаючий викопний зразок» добре демонструє, що докодонти були широко поширеними під час «ери динозаврів».
Гендз додає, що цей дуже детальний аналіз посилює уявлення про те, що давні родичі ссавців — так звані mammaliaformes — займали широкий спектр екологічних ніш задовго до появи сучасних ссавців. Megacauda sungei стає ще одним доказом того, що в юрському світі ранні ссавцеподібні істоти були куди різноманітнішими й екологічно гнучкішими, ніж прийнято думати.