Одна з римських вілл у Помпеях, застигла в моменті ремонту, відкрила дослідникам справжню таємницю довговічності римського бетону.
Вивчаючи матеріали, збережені під попелом Везувію, вчені з Массачусетського технологічного інституту підтвердили існування так званого «гарячого змішування» — технології, що забезпечувала самозцілення бетону. Такий підхід передбачав змішування вапна, вулканічного попелу та піску в сухому вигляді, а вже потім — додавання води, що спричиняло сильну хімічну реакцію. У результаті утворювались вкраплення негашеного вапна, які з часом «реактивувались» під дією вологи, автоматично заповнюючи тріщини.
Ця технологія суперечить описам римського архітектора Вітрувія, який наполягав на попередньому гашенні вапна. «Маючи велику повагу до Вітрувія, важко було припустити, що його опис може бути неточним», — зазначив професор Адмір Масіч. Проте знахідка у Помпеях стала, за його словами, «справжньою часовою капсулою», що підтвердила припущення про альтернативну методику.
Вілла, в якій знайшли будівельні матеріали та інструменти, залишені під час ремонту, надала унікальну можливість простежити процес створення бетону на ранньому етапі. Сам Масіч емоційно згадує момент відкриття: «Було відчуття, що ти перенісся в часі… Так, я розчулився, дивлячись на купу землі».
Наукова цінність римського бетону — не лише в його історичному значенні, а й у потенціалі для сучасного будівництва. Сьогодні портландцемент є джерелом близько 8% світових викидів CO? і має обмежений термін служби. «Ми не хочемо повністю копіювати римський бетон», — пояснює Масіч, — «але хочемо адаптувати його принципи до сучасних технологій».
Римські будівничі створювали матеріал, що витримав тисячоліття, стихії та час. Їх спадщина може стати ключем до екологічно сталого і довговічного будівництва майбутнього.