Майкл Правиця пропонує розуміння свідомості через гіперпростір, об’єднуючи наукові та релігійні підходи.
Незважаючи на десятиліття наукових досліджень, природа свідомості залишається однією з найбільших загадок людства. Багато теорій намагалися пояснити це складне явище — від вивчення нейронних мереж у мозку до моделювання когнітивних процесів. Проте жодна з них не дала вичерпної відповіді на питання: що таке свідомість і як вона взаємодіє з фізичною реальністю? Фізик Майкл Правица, доктор філософії та професор Університету Невади в Лас-Вегасі, пропонує радикально нову перспективу. Він вважає, що для розуміння свідомості необхідно вийти за межі традиційних фізичних моделей та звернутися до концепції гіперпростору — більш високих вимірів, які можуть існувати поза звичними межами тривимірного простору.
Згідно з його гіпотезою, свідомість здатна взаємодіяти з вищими вимірами, що робить її багатовимірною сутністю. Наш звичний тривимірний світ є лише частиною набагато ширшої, багатовимірної реальності. Ця теорія змінює підхід до вивчення свідомості, відкриваючи нові можливості для пояснення того, як людський розум може долати обмеження фізичної реальності.
Правица, який окрім наукового досвіду є практикуючим християнином, знаходить у своїх дослідженнях унікальну можливість поєднати науку з релігією. Він стверджує, що гіперпростір — це концепція, яка не є суто теоретичною і має практичне відображення навіть у релігійних текстах. Як приклад він наводить фігуру Ісуса Христа, якого розглядає як гіперпросторову істоту. Згідно з Біблією, Ісус вознісся на небеса після воскресіння. Правица задається питанням: як таке переміщення могло відбутися в рамках тривимірного простору? Його відповідь полягає в тому, що для істоти, здатної взаємодіяти з гіперпростором, пересування між вимірами є цілком можливим. Правица припускає, що небеса, згадані в релігійних текстах, можуть являти собою вищий вимір, недоступний для сприйняття тривимірними істотами.
Ця інтеграція гіперпростору в релігійні концепції пропонує новий міст між наукою та духовністю. На думку Правиці, багато видатних діячів історії, які проявляли незвичайні здібності або мали пророчі бачення, могли насправді бути людьми, які мали змогу взаємодіяти з вищими вимірами. Він припускає, що людський мозок здатен встановлювати контакт із цими вимірами під час особливих станів свідомості, таких як творчість, наукові відкриття, філософські роздуми або навіть сновидіння. У такі моменти, на його думку, свідомість долає обмеження фізичної реальності та отримує доступ до вищих джерел енергії і знань.
Правиця також звертається до сучасних наукових теорій, щоб підкріпити свої ідеї. Однією з таких теорій є теорія струн, яка припускає, що все у Всесвіті — від елементарних частинок до фізичних сил — складається з крихітних вібруючих струн. Ці струни вібрують у кількох невидимих вимірах, і саме їхня поведінка визначає властивості частинок, які ми спостерігаємо у звичайній фізичній реальності. На думку Правиці, теорія струн є однією з найсильніших сучасних теорій, яка підтверджує існування гіперпростору. Він стверджує, що ці невидимі виміри можуть пояснювати багато явищ, зокрема кривизну простору-часу, яку ми спостерігаємо на макрорівні.
Проте ідеї Майкла Правиці не були сприйняті однозначно в науковій спільноті. Доктор Стівен Холлер, доцент фізики Університету Фордхема, піддає концепцію Правиці критиці, порівнюючи її з так званим «Богом прогалин». Цей термін означає, що будь-яке явище, яке важко пояснити з наукової точки зору, приписується божественному втручанню, що зупиняє розвиток науки. Холлер нагадує, що в історії науки подібні спроби заповнити прогалини знань часто виявлялися помилковими, як це сталося з геоцентричною моделлю, яка довго утримувалася в науковій спільноті через додаткові складнощі, тоді як геліоцентрична модель виявилася простішою і точнішою. Так само він вважає, що спроби прив’язати свідомість до гіперпростору більше належать до сфери наукової фантастики, ніж до наукової дійсності.
Крім того, Холлер сумнівається в можливості людського мозку сприймати більше ніж три виміри. Він зазначає, що математичні операції з багатовимірними об’єктами є лише алгоритмічними розрахунками, а візуалізації таких об’єктів є проекціями у тривимірний простір, що обмежує наше розуміння цих вимірів. Незважаючи на це, Правица вважає, що людство зможе досягти нових наукових висот у вивченні гіперпростору в майбутньому.
Навіть найбільші досягнення сучасної фізики, такі як експерименти в Європейській організації з ядерних досліджень (ЦЕРН), поки що не наблизили нас до розуміння вищих вимірів. Великий адронний колайдер, що є найбільшим прискорювачем частинок у світі, дозволяє вивчати найменші частинки матерії, проте для того, щоб виявити вищі виміри, які передбачають квантові теорії, потрібні ще потужніші інструменти. Правица вважає, що для вивчення гіперпростору нам знадобиться технологія на зразок «супер-ЦЕРН» або навіть величезна космічна структура, на кшталт сфери Дайсона.
Незважаючи на критику, Правица залишається оптимістом і впевнений, що наукові досягнення його дітей дозволять людству дослідити інші виміри та відкрити нові горизонти в розумінні свідомості. Він вбачає в дослідженні гіперпростору не лише наукову мету, але й філософський сенс, який виходить за межі нашого тривимірного існування.