У розпеченої атмосфери цієї екзопланети під назвою KELT-9b навіть молекули виявляються розірваними на частини.
Масивні газові гіганти, звані «гарячими юпітерами» – планети, які обертаються дуже близько до батьківської зірки, щоб на їх поверхні могла існувати життя – є одними з найбільш незвичайних світів за межами Сонячної системи. Нові спостереження демонструють, що найгарячіші з цих планет містять в атмосфері іонізований газ, тобто газ, молекули якого під дією високих температур дисоціюють на атоми.
Ця планета під назвою KELT-9b являє собою розпечений до надвисоких температур гарячий юпітер масою приблизно в три маси найбільшої планети Сонячної системи, яка обертається навколо зірки, розташованої на відстані приблизно 670 світлових років від нас. Ця планета – температура на поверхні якої сягає 4300 градусів Цельсія (що більше, ніж навіть температура деяких зірок) є найгарячішою планетою, коли-небудь виявленої вченими до сьогоднішнього дня. Близькість планети до зірки обумовлює її синхронне обертання – іншими словами, планета KELT-9b завжди звернена до батьківської зірки однією і тією ж стороною, званої денною стороною, в той час як інша, нічна сторона планети залишається у вічній тіні.
У новому дослідженні команда астрономів під керівництвом Меган Менсфілд (Megan Mansfield), магістранта Чиказького університету, США, використовувала космічний телескоп НАСА Spitzer («Спітцер») для спостережень планети KELT-9b. Проведені командою спостереження показали, що тепловий режим на планеті обумовлює дисоціацію молекул водню на денній стороні планети, у той час як на нічній стороні відбувається рекомбінація частинок з утворенням молекулярного водню. Молекули нейтрального водню потім знову потрапляють на денну сторону, де знову відбувається їх дисоціація, що замикає цикл. Розрахунок альтернативних моделей, в яких не відбувається дисоціації водню, вимагає наявності на планеті швидких вітрів, що рухаються зі швидкістю близько 60 кілометрів на секунду – що представляється малоймовірним, пояснили автори.
Дослідження опубліковане в журналі Astrophysical Journal.
Натхнення: earth-chronicles.ru