Нове дослідження демонструє, що атмосфера може містити набагато більше мікро- та нанопластику, ніж вважалося раніше, через обмеження традиційних методів вимірювання.
Протягом останніх десятиліть мікропластик і нанопластик визначають як «пластикові частинки мікро- та нанорозмірного діапазону, здатні циркулювати в природних середовищах». Їх виявляють у всіх оболонках Землі. Водночас саме атмосфера залишається найменш дослідженою частиною глобального циклу пластику. Основна причина полягає в складності фіксації наддрібних частинок.
Для подолання цієї проблеми вчені Інституту земного середовища Китайської академії наук розробили напівавтоматичний аналітичний підхід. Метод базується на комп’ютеризованій сканувальній електронній мікроскопії. Він дозволяє зменшити суб’єктивність аналізу та підвищити чутливість виявлення. Дослідники простежили рух пластику між «атмосферними компартментами — аерозолями, пилопадом, опадами та ресуспендованим пилом».
Застосування методу в Гуанчжоу та Сіані показало, що концентрації пластику в повітрі перевищують попередні оцінки на два–шість порядків величини. Це означає, що традиційні візуальні методи систематично занижували масштаби проблеми. Особливо мінливими виявилися потоки, пов’язані з дорожнім пилом і вологим осадженням.
Дослідження вперше зафіксувало нанопластик розміром близько 200 нм у складних природних зразках. Осадові зразки містили найбільш різноманітні агрегати частинок. Це свідчить про інтенсивне згущення та видалення пластику з повітря під час його транспорту.
Автори наголошують, що розуміння атмосферної поведінки пластику є критично важливим. «Атмосфера — ключовий шлях перенесення пластику між екосистемами», — підкреслюють дослідники. Отримані дані мають значення для кліматичних моделей, екології та оцінки ризиків для здоров’я людини. Результати опубліковані в журналі Science Advances.