Щороку ведмеді, які живуть на півночі впадають в зимову сплячку, під час якої їм вкрай важливо підтримувати стабільний рівень цукру в крові. Американським вченим вдалося виявити потенційні генетичні ключі до ведмежої здатності контролю над рівнем інсуліну, і в майбутньому це може призвести до ефективного лікування діабету у людей. Дослідження опубліковано в журналі iScience.
Кілька місяців ведмеді проводять в сплячці, щоб заощадити ресурси організму до весни / © daily.jstor.org
Поведінка диких ведмедів – справжній кошмар для людей, які страждають на діабет: звірі спочатку набирають величезну вагу, а потім проводять довгі місяці в майже повній нерухомості. І все ж ведмеді, незважаючи на “нездоровий” спосіб життя, майже не страждають від діабету. Все завдяки здатності їх організмів “вмикати” і “вимикати” стійкість до інсуліну.
У пошуках секрету ведмежого здоров’я американські вчені відстежили тисячі змін в активності генів ведмедів в процесі сплячки. Підсумком їх спостережень стало звуження кола інтересу до восьми білків, які, схоже, відіграють основну роль в контролі над інсуліном.
Ці білки включалися у ведмедів, якщо під час недовгого пробудження (взимку ведмеді не сплять «мертвим сном», а встають і навіть трохи рухаються) їм пропонували медову воду — одне з улюблених ласощів. Годування проводили в рамках іншого експерименту, в процесі якого вивчали енерговитрати ведмедів під час сплячки, але зібрані генетичні зразки стали безцінним матеріалом для пошуку потрібних білків.
Поки що дослідники не змогли встановити, чи працюють ці білки окремо або ж разом, щоб змінювати чутливість до інсуліну у сплячих тварин. Що цікаво, ці білки зовсім не унікальні для ведмедів: схожі є у людей. Якщо вченим вдасться довести, що саме ці білки не дають ведмедям страждати від діабету, їх людські гомологи стануть першочерговою мішенню для подальших досліджень.
Дослідження проводили на ведмедях гризлі, що живуть в дослідницькому центрі при Вашингтонському університеті / © phys.org
Тепер ученим належить виявити, яким чином ці білки впливають на роботу інсуліну, перемикаючи організм ведмедя між «сплячим» і «активним» режимами, і чи можливий довготривале переключення організму в певний стан.