Нове дослідження із застосуванням передових методів штучного інтелекту показало, що астероїдне зіткнення 66 мільйонів років тому майже не вплинуло на еволюційний успіх акул і скатів, всупереч поширеним уявленням про глобальну катастрофу для океанів.

Роботу очолила команда з Університету Свонсі у співпраці з ETH Zurich, поєднавши глибокі нейромережі з найповнішим глобальним набором викопних даних для акул і скатів. Результати опубліковані в журналі Current Biology і охоплюють 145 мільйонів років еволюційної історії, формуючи найдетальнішу реконструкцію різноманіття цих хрящових риб.
Аналіз показав, що видове різноманіття, співмірне із сучасним, сформувалося ще в крейдяний період, понад 100 мільйонів років тому. Подія, пов’язана з падінням астероїда наприкінці крейди, спричинила лише близько 10 % скорочення кількості видів акул і скатів. Це різко контрастує з майже повним зникненням непташиних динозаврів і багатьох морських хижаків.
Пікове різноманіття акул і скатів припало на середину еоцену — близько 50 мільйонів років тому, коли океани підтримували значно більше видів, ніж сьогодні. Відтоді ці групи втратили понад 40 % свого видового багатства, зробивши сучасні океани значно менш різноманітними з еволюційного погляду.
Такі закономірності залишалися прихованими для традиційних методів аналізу. Нові моделі штучного інтелекту змогли явно врахувати просторові та часові упередження викопного літопису, а також нерівномірність збору скам’янілостей у різних регіонах світу. Саме це дозволило відокремити реальні біологічні спади від прогалин у даних.

Провідна авторка дослідження Каталіна Пім’єнто з Університету Свонсі та Університету Цюриха зазначає: «Ми створили ретельно перевірений глобальний синтез викопних даних за 145 мільйонів років, що дозволило побачити еволюційні тенденції, які раніше були приховані».
Співавтор Даніеле Сільвестро з ETH Zurich додає, що новий підхід навчається розпізнавати, коли брак скам’янілостей означає нестачу відбору проб, а не реальне вимирання. Це суттєво змінює інтерпретацію багатьох еволюційних криз.
Отримані результати також надають нового контексту сучасній кризі збереження акул і скатів. «Сучасні види — це не стабільна, процвітаюча група, яку раптово почала руйнувати людина», наголошує Пім’єнто. «Вони вже зазнавали довготривалого скорочення різноманіття протягом десятків мільйонів років».
Таким чином, дослідження показує, що вразливість сучасних акул і скатів має глибоке еволюційне коріння, а не є лише наслідком антропогенного тиску. Розуміння цього минулого, за словами авторів, є ключовим для ефективного захисту видів, які ще залишилися в океанах сьогодні.