У пустелі Атакама страхітлива репутація. Найсухіша, найбільш неполярна пустеля у світі, розташована вздовж тихоокеанського узбережжя на півночі Чилі, являє собою схожу на Марс середовище — настільки екстремальне — що коли в цьому випаленому місці йде дощ, навіть він може принести смерть замість життя.
І все ж життя, навіть в пустелі Атакама, знаходить вихід. Археологічні дані показують, що цей гіперацидний регіон багато сотень років тому підтримував сільське господарство. Він приносив урожай, що дозволяв прогодувати племена доколумбових і доінківських народів, які колись мешкали на його території.
“Перехід до сільського господарства почався тут близько 1000 р. до н. е. і в кінцевому підсумку підтримував постійні села і значну частину населення регіону”, -пише в новому дослідженні група вчених на чолі з біоархеологом Франсіскою Сантана-Сагредо з Папського католицького університету Чилі. Однак вони ставлять собі питання: як такий розвиток подій став можливим в екстремальних умовах навколишнього середовища?
Завдяки Сантані-Сагредо і її команді у нас є рішення загадки. Раніше було відомо, що частиною цієї шаради могло бути використання стародавніх іригаційних технологій, але наявність води сама по собі не було б єдиною передумовою для успішної сільськогосподарської системи в пустелі Атакама.
Ґрунтуючись на попередньому дослідженні, проведеному частиною тієї ж команди — аналізі хімічних ізотопів, що збереглися в людських кістках і залишках зубів у до інкських народів, — дослідники висловили припущення, що зростанню культур багато в чому сприяли добрива. Що ж, тепер у них є свіжі докази, що підтверджують цю гіпотезу.
В цілому було проаналізовано 246 стародавніх рослин — зразків, добре збережені завдяки сухості атаками — включаючи кукурудзу, перець чилі, гарбуз, боби й кіноа. Використовуючи дані радіовуглецевого датування, а також тестування ізотопного складу, вчені побачили різке збільшення ізотопів азоту, починаючи приблизно з 1000 р. н. е. — показник настільки високий, що ніколи не спостерігався у рослин в дикій природі, за винятком деяких рослин в Антарктиці, в місцях гніздування морських птахів.
Серед протестованих рослин найбільше азоту містила кукурудза, яка близько 1000 р.н. е. стала найбільш широко споживаною культурою в регіоні. За словами дослідників “найбільш правдоподібним поясненням” стрибка значень азоту є стародавній пташиний послід, відомий як гуано, який використовувався у вигляді добрива ще тисячоліття тому.
- Вчені: Білок-мутант заважає організму боротися з раком
- Більш теплий клімат пов’язаний з проблемами зі здоров’ям очей
- Коронавірус може зберігатися в тканинах до 230 днів
Хоча можливості добрива гуано морських птахів (також відомого як “біле золото”) могли б вивести сільське господарство цієї стародавньої культури на новий рівень, отримання гною не було легкою (і приємною) роботою. “До [1000 р. н.е.] населення, можливо, використовувало інші види місцевих добрив, такі як гній лами, але введення гуано, як ми вважаємо, викликало значну інтенсифікацію сільськогосподарських методів, що призвело до збільшення виробництва сільськогосподарських культур, особливо кукурудзи, яка швидко стала одним з основних продуктів харчування людини», — пояснюють дослідники.
“Цей зсув примітний також з урахуванням витрат на працю людей — і лам) – гуано потрібно було ретельно збирати на узбережжі й транспортувати приблизно на 100 км вглиб країни!”- зазначають вони.
Судячи з усього, саме так і чинили жителі пустелі Чилі, а історичні свідчення наступних століть припускають, що ця практика тривала і в епоху європейських завоювань. Раніше у нас просто не було ніяких доказів того, що цей звичай зародився протягом цілого тисячоліття тому.
«Хоча в ранніх історичних звітах говорилося, що гуано справедливо розподіляється між кожним селом, ті ж джерела заявляють, що доступ до гуано суворо регулюється, гарантуючи смертну кару для тих, хто видобув більше, ніж дозволено, або проник на територію гуано свого сусіда – це підкреслює високу цінність речовини», — пояснює команда.
Натхнення: www.popmech.ru