“Чому зовнішня політика за замовчуванням перемикається в режим дурниці?” – запитує оглядач The Guardian Саймон Дженкінс. На думку автора, з самого початку було зрозуміло, що малайзійський лайнер був збитий над Україною випадково. “Чий би палець не натиснув на “пуск”, трагедія ніяк не могла бути умисною”, – пояснює автор. То був величезний прорахунок, а не змова.
“Але зовнішня політика жадає змов. Путін звинуватив український уряд, Україна – проросійських сепаратистів, постпред США в ООН Саманта Пауер “не може виключити” відповідальності Москви. Лондон кричить у все горло. Пролита кров. Треба когось звинуватити”, – йдеться в статті.
“Такі небезпечні моменти”, – застерігає автор. У 1914 році Австро-Угорщина оголосила вбивство ерцгерцога “змовою сербського уряду” і почала війну. В 1983 році СРСР збив південнокорейський лайнер. “Очевидно, це була випадковість, ті, хто керував з землі військовими льотчиками, були нетверезі і запанікували. Інформація розвідки про це була прихована, а інцидент стали експлуатувати, щоб штовхнути до однієї з найстрашніших конфронтацій періоду холодної війни”, – йдеться в статті.
Через п’ять років американський крейсер збив іранський цивільний авіалайнер у повітряному просторі Ірану. “ВМФ США ухилялися і виправдовувалися, а Іран вхопився за це як за брудний агресивний злочин, тим більше що Америка нагородила своїх моряків медалями”, – йдеться в статті.
Найстрашніше – те, як подібні інциденти спотворюються в інтересах помсти, пише автор. На його думку, Путін нерозважливо вів себе на західному кордоні Росії. “Але уявлення, що він хотів цієї трагедії, так само абсурдне, як ідея, ніби Черненко хотів знищити корейський лайнер, а Рейган – іранський”, – йдеться в статті.
Катастрофа малайзійського лайнера зірвала тонку політичну гру Путіна в Україні і змусила його перейти в оборону, пише автор. “Судячи з розвідданих з Москви, він уражений і сердитий, він сховався в своєму колі радників-“яструбів” з їх націоналістичною риторикою. В такі моменти Конфуцій радить надати ворогові міст для відступу. Натомість західні “яструби” упиваються своєю удачею, висміюючи параною Путіна – точно намагаються спровокувати його на що-небудь ще гірше”, – йдеться в статті.
На думку автора, в 1990-ті роки Росія була схожа на Німеччину після 1918 року. Але, здавалося, ні один західний дипломат не читав Версальського договору і не звернув уваги на застереження Кейнса.
НАТО і ЄС просувалися до російського кордону, немов надсміхаючись. “Але тільки дурні можуть ігнорувати той факт, що Росія горда і боїться опинитися в облозі”, – пише автор.
Зараз стверджується, що Путін може спровокувати багато потенційних спалахів напруженості від Балтії до Кавказу: “скрізь є російські меншини (або більшості), які можуть посваритися з іншими місцевими етносами”. Європейські лідери не зацікавлені в розпалюванні подібних конфліктів. “Але саме це вони прагнули зробити в Грузії та на Україні”, – стверджує автор.
З боку Великобританії або США спроби встановлювати закони біля кордонів Росії – повне безумство. “І користуватися трагічним нещасним випадком з літаком як підставою для оголошення війни – теж”, – вважає автор. Але справа знову йде до “тупого ідіотизму економічних санкцій”, – нарікає він. Чисте лицемірство Заходу – вимагати санкцій проти Москви, коли він охоче купує російський газ і продає Росії зброю, кораблі, квартири і місця в Ітоні.
“Поява в Москві 1990-х такого жорсткого, обивательсько-мислячого націоналіста, як Путін, було майже вирішене. Можливо, він неприємний тип, але він управляє все ще могутньою країною. Глузування над його гордістю і спроби перевірити його параною на міцність – це для дурнів. Єдиною країною, яка знає і може не втрачати здорового глузду, керує Ангела Меркель. Слава богу, що є Німеччина”, – підсумовує Дженкінс.
Джерело: The Guardian