430-мільйонна скам’янілість відсунула походження п’явок більш ніж на 200 мільйонів років назад, показавши, що їхні предки були морськими мисливцями, а не кровососами.
У центрі відкриття стоїть давня п’явка з біоти Ваукеша, що зберегла «хвостову присоску» — «структуру для фіксації на поверхні», але не мала передньої присоски. Карма Нанглу підкреслив: «це єдиний скам’янілий зразок, який ми коли-небудь знаходили з усієї цієї групи». Це свідчить про інший спосіб живлення — ковтання дрібних морських тварин або всмоктування їхніх рідин.
Структура тіла у формі краплі та сегментація вказують на ранній етап еволюції групи Hirudinida — «ряду кільчастих червів, до яких належать сучасні п’явки». Відсутність спеціалізованого ротового апарата означає, що механізми «кровосисання» з’явилися значно пізніше. Нанглу пояснив: «харчування кров’ю вимагає складних адаптацій, яких ці істоти не мали».
Збереження такого м’якотілого організму вимагає унікальних умов, включно з швидким похованням і низьким вмістом кисню. Дослідники назвали це подвійною удачею. Підтвердження ідентичності стало можливим завдяки поєднанню «хвостової присоски» та чіткої сегментації, що є характерними лише для п’явок. Даніель де Карл зазначила: «комбінація цих ознак не зустрічається в інших групах».
Викопна п’явка в порівнянні з сучасною п’явкою. Подвійні стрілки вказують на велику хвостову присоску, яка використовується для кріплення, одинарні стрілки вказують на кільця тіла. Джерело: Ендрю Дж. Вендруфф/Університет Оттербейн і Такафумі Накано/Університет Кіото
Сучасні п’явки демонструють широкий спектр способів живлення — від хижацтва до паразитизму — що ускладнює відновлення їхнього минулого. Новий зразок показує, що давні представники не були кровососами, а походили з морських екосистем. Нанглу наголосив: «ми знаємо набагато менше, ніж думаємо… дерево життя має глибоке коріння».
Надалі поєднання палеонтології та досліджень м’якотілих видів допоможе уточнити ранню еволюцію кільчастих червів і походження складних адаптацій п’явок.