Давні вовки з ізольованого острова в Балтійському морі змусили науковців переосмислити уявлення про одомашнення та співіснування людей і хижаків у доісторичну епоху.
На острові Стора-Карлсо у Швеції дослідники виявили рештки вовків віком від 3000 до 5000 років. Острів площею лише 2,5 км? не має природних наземних ссавців. Це означає, що великі тварини могли потрапити туди лише за участі людини. Знахідки походять із печери Стора-Фервар, активно використовуваної людьми в неоліті та бронзовому віці.
Геномний аналіз показав, що це були саме сірі вовки, а не собаки. Водночас у них не виявлено слідів собачого походження. Це важливо, адже одомашнення зазвичай пов’язують із поступовою генетичною трансформацією. Тут же спостерігається інша модель взаємодії.
Ізотопний аналіз кісток виявив раціон, багатий на морські ресурси. Він майже повністю збігався з харчуванням людей острова. Це свідчить, що вовків, ймовірно, годували люди. Така практика нетипова для диких хижаків. Харчова залежність вказує на контрольоване співіснування.
Один із вовків мав надзвичайно низьку генетичну різноманітність. Інша особина страждала на патологію кінцівки, що обмежувала рухливість. «Це виглядає так, ніби тварина могла вижити лише за умови догляду», зазначає Лінус Гірдланд-Флінк. Такі ознаки характерні для ізольованих або керованих популяцій.
Понтус Скоглунд підкреслює: «Було несподівано побачити, що це вовк, а не собака». Генетичні дані свідчать, що люди могли утримувати вовків без повного одомашнення. Це відкриває нове бачення доісторичних відносин між видами.
Отже, дослідження, опубліковане в Proceedings of the National Academy of Sciences, показує, що взаємодія людей і вовків була значно складнішою. Вона виходила за межі полювання чи уникнення. Такі приклади демонструють альтернативні шляхи співіснування, які не привели до появи собак, але суттєво вплинули на історію взаємодії людини з природою.