Мета сну – допомогти людині забути все зайве, щоб краще запам’ятати потрібне. Дві нові наукові роботи, що підтверджують цю теорію, відому як гіпотеза синаптичного гомеостазу.
В одному зі звітів автори гіпотези, фахівці з Вісконсинського університету Джуліо Тононі і К’яра Сіреллі, описують експеримент з вивчення розмірів і форм синапсів – місць передачі нервового імпульсу – у мозку піддослідних мишей.
З’ясувалося, зокрема, що у сплячих тварин зони таких контактів на 18% менше, ніж у “жайворонків”. Настільки значна різниця здивувала навіть самих фахівців.
У другому випадку співробітник Університету Джонса Гопкінса Ґрем Дірінг вивчав для перевірки тієї ж гіпотези протеїни в мозку мишей. У результаті був знайдений протеїн під умовним позначенням Homer1A, який грає, наскільки можна судити, важливу роль у усіченні синапсів під час сну.
За допомогою дослідів на генетично модифікованих мишах вченим вдалося експериментально підтвердити, що присутність або відсутність Homer істотно впливало на пам’ять тварин, а відповідно і на їх поведінку.
Зокрема, за оцінками авторів роботи, без цього протеїну сон не стирав у мишей страхітливі спогади, які продовжували їх сковувати. У контрольної групи страх після сну проходив.
Як попереджають інші фахівці, нові результати не є беззаперечним доказом (правильності) гіпотези синаптичного гомеостазу.
Як сказав співробітник Огайського медичного інституту сну Маркос Франк, робота чудова, але питання в тому, чи є це однією з функцій сну або ж основною функцією.