Існує думка, що жінки краще справляються з багатозадачністю. Однак деякі дослідження це спростовують. Вся річ у тім, що незважаючи на неймовірну гнучкість мозку і мільярди нейронів, йому досить складно «працювати» над великою кількістю завдань одночасно.
У своїй останній роботі Гарнер і її колеги виявили, як частини мозку взаємодіють між собою під час багатозадачності.
Нейронні мережі, які беруть участь в багатозадачності, раніше були пов’язані з великим зовнішнім шаром мозку – неокортекс, – але Гарнер говорить, що є підстави вважати, що глибші структури мозку, такі як стріатум, також залучені в цей процес. Команда перевірила цю гіпотезу, досліджуючи, як змінюється «зчеплення» між неокортексом і стріатумом при виконанні декількох завдань одночасно, і як воно може покращитися з практикою.
Для цього дослідники набрали 100 добровольців і розділили їх на дві групи. Половина людей отримала завдання натискати середнім і вказівним пальцем однієї руки на кнопку в залежності від фігури, яку вони бачать на екрані, а другою рукою робити те ж саме тільки зі звуками. Друга ж група виконувала простішу задачу, яка не вимагала багатозадачності. Під час виконання цих завдань вчені також проводили сканування за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ). Дослідження тривало тиждень.
Після того як вчені визначили зв’язок між неокортексом і стріатумом, вони прийшли до висновку, що швидкість обміну інформацією, яка відбувається між цими відділами, обмежує можливості багатозадачності, однак вона може поліпшуватися з практикою. Тиждень практики показав, що добровольці швидше і краще стали справлятися із завданнями, оскільки у них збільшилася швидкість зв’язку між неокортексом і стріатумом. Група прийшла до висновку, що межі багатозадачності можуть бути скориговані.
Натхнення: www.popmech.ru