Уран – сьома по віддаленості від Сонця планета Сонячної системи, третя по діаметру і четверта за масою. Але чому вона немов лежить на боці?
Уран став першою планетою, виявленої за допомогою телескопа – його відкрив Вільям Гершель 13 березня 1781 року, таким чином вперше з часів античності розширивши межі Сонячної системи в очах людини. Незважаючи на те, що часом Уран помітний неозброєним оком, більш ранні спостерігачі брали його за тьмяну зірку. На відміну від газових гігантів – Сатурна і Юпітера, що складаються в основному з водню і гелію, в надрах Урана і схожого з ним Нептуна відсутній металевий водень, зате багато льоду.
Основу атмосфери Урана складають водень і гелій. Крім того, в ньому виявлено сліди метану та інших вуглеводнів, а також хмари з льоду, твердого аміаку і водню. Це найхолодніша планетарна атмосфера Сонячної системи з мінімальною температурою в 224 ° C. Вважають, що Уран має складну шарувату будову хмар, де вода становить нижній шар, а метан – верхній. Надра Урана складаються в основному з льодів і гірських порід.
Так само як у газових гігантів Сонячної системи, в Урана є система кілець і магнітосфера, а також 27 супутників. Орієнтація Урана в просторі відрізняється від інших планет Сонячної системи – його вісь обертання розташована горизонтально відносно площини обертання навколо Сонця. Внаслідок цього планета буває звернена до Сонця поперемінно то північним полюсом, то південним, то екватором, то середніми широтами.
Якщо Землю, скажімо, заведено порівнювати з дзигою під невеликим нахилом, яка рухається навколо Сонця, то рух Урана нагадує рух кулі, що котиться по орбіті. Причини такого становища осі Урана в точності невідомі – імовірно, під час формування Сонячної системи він зіткнувся з протопланетою розміром з Землю, що і призвело до настільки кардинальної зміни нахилу осі.
Натхнення: www.popmech.ru