Виверження вулканів, як і багато інших природніх явищ, впливають на клімат: викид величезної кількості двоокису сірки при виверженні, відбиває сонячні промені, що і охолоджує планету протягом декількох років. Але, як з’ясувалося, відбуваються і зворотні явища: потепління, що змінюються періодами зледеніння, можуть викликати більш часті виверження.
Група геологів вивчала зразки бруду, взяті з дна океану вздовж периметра Тихоокеанського вулканічного вогненного кільця, намагаючись знайти ознаки давніх вивержень. Так, шар бруду містив в собі шари попелу від 91 виверження. Дослідники змогли встановити по розташуванню цих шарів приблизний час утворення кожного з них.
Аналіз частотного розподілу всіх цих шарів попелу, дозволив вченим виявити наступну закономірність: великі виверження траплялися кожні 41000 років. Ця цифра на перший погляд здається випадковою насправді добре відома палеокліматології: протягом 41 000 років відбувається циклічний нахил осі нашої планети. Цей періодичний процес є одним з трьох Циклів Міланковіча, які мають вплив на земний клімат. Так як нахил земної осі призводить до зміни сезонів, то сезонні коливання температури при його зменшенні теж зменшуються. Тому весь лід у високих широтах, який накопичився за зиму, за літо не встигає розтанути, що і є причиною настання періодів оледеніння.
Як же тоді льодовикові періоди можуть впливати на діяльність вулканів? Безпосередньо. Вода на планеті в такі періоди зміщує частину своєї ваги на поверхню континентів з океанів, створюючи величезні корки льоду (товщиною близько кілометра) на їх поверхні. З настанням потепління весь цей лід знову йде з континентів. Такий рух передається магмі, що знаходиться під поверхнею землі; різке зниження такого тиску може згодом спричинити викиди розжареної магми у вигляді вивержень вулкана.