Поверхня супутника виявилася покрита виключно потужним шаром пухкого снігу. У деяких ділянках його глибина може досягати 700 метрів.
©NASA, JPL, Space Science Institute
Супутник Сатурна Енцелад вважається одним з найбільш підходящих для розвитку життя місць у всій Сонячній системі. Під його крижаною поверхнею ховається цілий океан солоної рідкої води, яка час від часу виривається на поверхню гейзерами, що б’ють з глибоких тріщин. У складі цих викидів виявлені азот, метан, діоксид вуглецю і навіть примітивні органічні сполуки.
На жаль, досягти океану і оглянути його безпосередньо поки що навряд чи можливо. Для цього знадобиться не тільки дістатися до Енцелада, а й пробитися крізь крижану кору, товщина якої може досягати 20-25 кілометрів. Недарма вчені пропонують визначити наявність життя без посадки на супутник, завдяки аналізу газів, що викидаються ним. Спуск і робота на поверхні додатково ускладнюються пухким снігом, який покриває Енцелад.
Викиди місцевих гейзерів частково відлітають у космос і поповнюють одне з кілець Сатурна. Однак більша частина цієї речовини падає назад на поверхню, накопичуючись на ній. Безпека посадки на Енцелад залежить від глибини і щільності цього шару. Таку роботу провели нещодавно американські вчені, стаття яких опублікована в журналі Icarus.
Ланцюжки вибоїн на різних тілах Сонячної системи / ©Emily Martin et al.
Емілі Мартін (Emily Martin) і її колеги звернули увагу на одну з особливостей поверхні Енцелада, численні ланцюжки вибоїн. Подібні системи відомі і на інших небесних тілах, включаючи Марс і Землю. Вони утворюються через провалювання пухкого грунту, снігу або іншого матеріалу в приховані під ним порожнечі.
Діаметр, крутизна схилів і інші деталі геометрії таких ям залежать від товщини і щільності пухкого шару. Вивчивши утворення ланцюжків вибоїн в Ісландії, вчені зіставили отримані дані з тим, що можна спостерігати на Енцеладі. В результаті вони зробили висновок, що потужність снігового покриву на його поверхні досягає сотень метрів, аж до 700 метрів в деяких ділянках.
Вчені підрахували, що для накопичення такого шару гейзери повинні були б діяти з тією ж силою, як і зараз, протягом 4,5 мільярдів років – весь той час, поки існує супутник. Повірити в це важко, тому автори вважають, що в минулому Енцелад був активнішим, ніж сьогодні.