Аналіз хімічного складу стародавнього бивня розкриває історію міграції самки шерстистого мамонта Аляскою.
Аналізуючи «хімічні сліди», що збереглися в бивні, дослідники зі США та Канади простежили міграцію самки шерстистого мамонта Північною Америкою. Тварина пройшла приблизно за 3 роки близько 1000 км від місця народження на території сучасної Канади до східної частини центральної Аляски. Близько 14 тис. років тому її спіткала смерть від рук мисливців-збирачів.
Щоб зібрати докупи життя самки мамонта, яку дослідники назвали Ельмою, вони розкололи її бивень уздовж. Вчені вивчили тонкі зрізи кістки, які багато років формувалися як кільця стовбура дерева. Частинки різних версій хімічних елементів або ізотопів у цих шарах містили інформацію про дієту та місцеперебування мамонта, що дозволило команді простежити її «подорожі».
Ельма народилася ближче до кінця останнього льодовикового періоду на території нинішньої канадської провінції Юкон. Перше десятиліття її життя пройшло поблизу місця народження. Потім вона вирушила в дорогу замерзлим ландшафтом, подолавши приблизно 1 000 км менш ніж за три роки.
Дослідники також проаналізували стародавню ДНК у бивні Ельми та порівняли її з останками восьми інших шерстистих мамонтів, знайдених у тій же місцевості, включаючи двох молодих особин. Результати аналізу показали, що мамонти належали як мінімум до двох різних стад, які, ймовірно, збиралися у цьому регіоні. По сусідству дослідники виявили людські поселення перших «переселенців» до Америки того ж періоду
Останки Ельми вказують на те, що на момент смерті вона була у розквіті життя, добре харчувалася та не хворіла. Згідно з дослідженням, вона, ймовірно, померла наприкінці літа чи на початку осені, що збігається з тим часом, коли люди розбили сезонний мисливський табір. Тому вчені вважають, що Ельма померла від рук мисливців. Про спосіб життя шерстистих мамонтів та їхню взаємодію з людьми відомо дуже мало. Дослідження подібні до цього заповнюють наявні прогалини.