Швидкий темп ходьби може значно зменшити біологічний вік людини, роблячи її за біологічними показниками на 16 років молодшою за тих, хто ходить повільно.
Дослідження, проведене вченими з Лестерського університету і Лестерської лікарні загального профілю (Велика Британія), проаналізувало дані 405 981 особи з Британського біобанку. Вчені встановили, що швидкий темп ходьби пов’язаний з довшими теломерами – кінцевими ділянками хромосом, які служать маркером біологічного віку. Це дослідження опубліковано в журналі Communications Biology.
Ходьба – доступна і проста форма фізичної активності, яка корисна для людей будь-якого віку. Вона не лише знижує ризик серцево-судинних захворювань, але й може збільшити тривалість життя. Проте лише тепер вчені почали розуміти, як швидкість ходьби впливає на показники біологічного віку, які відображають рівень розвитку та зрілості організму.
Теломери – це комплекси теломерної ДНК і пов’язаних з нею білків, що захищають кінці хромосом від деградації і аномальної рекомбінації ДНК. Під час кожного поділу клітини теломери поступово вкорочуються, що сприяє клітинному старінню. Вкорочення теломер також регулюється окислювальним стресом і запаленням.
Попередні дослідження припускали зв’язок між високою фізичною активністю і довгими теломерами. Однак більшість цих робіт були невеликими за масштабом і не розглядали причинно-наслідковий зв’язок між ходьбою і довжиною теломер. Нове дослідження, базоване на даних Британського біобанку, підтвердило цей зв’язок. Середній вік учасників становив 56,5 років, індекс маси тіла – 27,2, 54% – жінки, 95% – білі. Порівняно з повільними ходоками, люди, що ходять швидше, були молодшими, мали менші шанси на куріння, рідше приймали ліки для зниження холестерину і тиску, та мали менше хронічних захворювань.
Аналіз показав, що люди, які ходять середнім або швидким темпом, мають довші теломери, ніж ті, хто ходить повільно. Виконання щоденної фізичної активності з більшою інтенсивністю також сприяє подовженню теломер. Вчені дійшли висновку, що темп ходьби має причинно-наслідковий зв’язок із довжиною теломерів. Зміни в темпі ходьби призводять до збільшення довжини теломер, що відповідає різниці в біологічному віці на 16 років, хоча скоригований аналіз дає різницю у два роки.
У майбутньому дослідники планують підтвердити, чи здатні зміни в поведінці, спрямовані на збільшення швидкості ходьби або підвищення інтенсивності фізичної активності, уповільнювати деградацію теломер.