Аналіз даних «Вояджера-2» показав, що у 1986 році магнітосфера Урану, ймовірно, перебувала у зміненому стані через вплив сонячного вітру, а не у звичному стані.
Під час прольоту зонда «Вояджер-2» на відстані 80 тисяч кілометрів від Урану було виявлено незвичні характеристики магнітного поля цієї планети. Зокрема, його вісь нахилена на 59 градусів відносно осі обертання Урану, а центр магнітного поля розташований далеко від ядра планети, що свідчить про його формування у зовнішніх шарах. Крім того, у магнітосфері спостерігалася нестача зарядженої плазми, а її радіаційні пояси були насичені електронами.
Дослідник Джеймі Ясінскі з Лабораторії реактивного руху NASA разом із колегами переглянув ці дані й висловив припущення, що «Вояджер-2» зафіксував не типовий стан магнітосфери Урану. Натомість, через підвищену активність сонячного вітру, магнітосфера планети зазнала значного стискання, а плазму «здуло» ближче до планети. Це явище змінило склад і конфігурацію магнітосфери, що й пояснює нестачу плазми, зафіксовану зондом.
Сонячний вітер також міг спричинити перез’єднання силових ліній магнітного поля, що тимчасово вплинуло на його форму і властивості. Якби «Вояджер-2» наблизився до Урану на тиждень раніше, він би, ймовірно, зафіксував іншу конфігурацію магнітосфери, яка не була б зміненою під впливом сонячного вітру.
Ці результати мають значення для дослідження підлідних океанів на супутниках Урану, зокрема Титанії та Оберона. Вчені раніше припускали, що ці супутники знаходяться на межі магнітосфери планети, що дозволяло б перевірити наявність рідкої води, яка є хорошим провідником. Однак нові дані свідчать, що Титанія та Оберон, зазвичай, перебувають всередині магнітосфери Урану, а під час прольоту «Вояджера-2» вони опинилися на її межі лише тимчасово.