Детальні дані зі сталагмітів печер Юкатану підтверджують: тривалі посухи відіграли ключову роль у занепаді цивілізації майя наприкінці класичного періоду.
Між 871 і 1021 роками н.е. регіон зазнав щонайменше восьми посух, що тривали понад три роки, включаючи катастрофічну 13-річну посуху, яка порушила сезонні дощі, критично важливі для врожаїв. Вчені вперше змогли точно реконструювати кількість опадів окремих вологих і сухих сезонів, аналізуючи ізотопи кисню у щорічних шарах сталагміта, знайденого в печері Грутас-Цабна. “Можливість виокремити сезон дощів дозволяє нам точно відслідковувати тривалість посухи в сезон дощів, а саме це визначає успіх чи невдачу сільськогосподарських культур”, — пояснює провідний автор дослідження Деніел Х. Джеймс.
У періоди найсильніших посух повністю припинялося нанесення дат на пам’ятках майя, включно з Чичен-Іцею. Це вказує на те, що ресурси та увага суспільства були спрямовані на виживання, а не на релігійні чи політичні ритуали. “Це не обов’язково означає, що майя покинули Чичен-Іцу в періоди сильної посухи, але цілком ймовірно, що вони мали більш нагальні справи, ніж спорудження пам’ятників”, — коментує Джеймс.
Попередні дослідження базувалися на озерних відкладеннях, що показували загальну картину клімату, але бракувало локалізованих щорічних даних. Сталагміти, що формуються від крапель води в печерах, фіксують зміну клімату з надзвичайною точністю, зберігаючи інформацію про опади та температуру в хімічному складі кожного шару. Завдяки цим властивостям вони стали унікальним джерелом знань про природні умови, в яких існувала цивілізація майя.
Дані з Юкатану добре узгоджуються з археологічними свідченнями занепаду міст, розпаду династій та міграції населення. У південних центрах, таких як Тікаль і Копан, спостерігається різке зменшення архітектурної активності та інтенсивне зневоднення. “Існувало багато теорій щодо причин занепаду — зміна торгівлі, війна чи посуха, але тільки зараз ми можемо точно порівняти хронології”, — підкреслює Джеймс.
Це дослідження, опубліковане в Science Advances, не лише висвітлює кінець класичної доби майя, а й демонструє, як поєднання археології та кліматичних наук відкриває нові горизонти у вивченні минулого. Як зазначає Джеймс, “використовувати методи, які зазвичай асоціюються з далеким геологічним минулим, для вивчення історії, що трапилася тисячу років тому, — це неймовірна можливість”.
Печерні сталагміти стали надзвичайно точним природним архівом, що допомагає зрозуміти, як кліматичні катастрофи можуть змінювати хід людської історії, змушуючи цілі цивілізації адаптуватися або зникати.