Повені та посухи в різних частинах світу виявляються синхронними явищами, керованими потужним кліматичним циклом у Тихому океані, що впливає на глобальний водний баланс.
Екстремальні водні явища дедалі частіше розглядаються як взаємопов’язані процеси глобального масштабу. Дослідники з Техаського університету в Остіні показали, що ключову роль у цьому відіграє ENSO — «Ель-Ніньо–Південне коливання», повторюваний кліматичний цикл екваторіального Тихого океану. Протягом останніх двох десятиліть саме ENSO визначав різкі зміни запасів води на планеті. Ці зміни часто відбуваються одночасно в географічно віддалених регіонах.
Глобальний підхід має критичне значення для прогнозування ризиків. «Дивлячись на глобальний масштаб, ми можемо визначити, які райони одночасно вологі або одночасно посушливі», зазначає Бріджет Сканлон. Такі синхронні події безпосередньо впливають на продовольчу безпеку та міжнародну торгівлю. Одночасні повені або посухи підсилюють економічну та гуманітарну вразливість.
Ключовим показником дослідження став «загальний обсяг запасів води» — інтегральна характеристика, що охоплює поверхневі, ґрунтові та підземні води. На відміну від традиційних підходів, цей метод дозволяє оцінювати реакцію всієї водної системи. Аналіз уперше поєднав екстремальні значення цього показника з фазами ENSO у глобальному масштабі. Це дало змогу простежити просторові зв’язки між регіонами.
Для аналізу використовувалися дані супутників GRACE та GRACE-FO. Супутникова гравіметрія дозволяє фіксувати зміни маси води на великих територіях. «Ми дослідили, як екстремальні події пов’язані між собою в просторі», пояснює Ашраф Ратеб. Такий підхід виявив узгоджені глобальні закономірності.
Результати показали, що Ель-Ніньо і Ла-Нінья можуть одночасно спричиняти протилежні ефекти в різних регіонах. Після 2012 року екстремальні посухи стали переважати. Вчені пов’язують це з довготривалими тихоокеанськими кліматичними зрушеннями. Це свідчить про зміну глобального режиму водних екстремумів.
Дослідники наголошують на необхідності переосмислення управління водними ресурсами. «Йдеться не лише про дефіцит води, а про управління екстремальними ситуаціями», підкреслює Сканлон. Такий підхід є ключовим для адаптації до кліматичних змін.